Річниця обох Майданів. Революцій, зроблених пасіонарною силою найкращих і приватизованих негідниками. Помаранчева революція справді була за політиків. Революція Гідності — за ідею. Політики вистрибували як Пилип з конопель і вічно запізнювалися з пропозиціями. Вони змушені були пристосовуватися до людської стихії.
Ніколи і ніде я більше не зустрічала таких світлих, благородних і розумних людей, як у 2014-у. Того року вони з‘явилися ніби нізвідки, прийшовши в жахливе місиво майданної зими і початку війни. Пам‘ятаю, як я брала інтерв‘ю в чергової студентки-активістки Майдану, а вона — в свої 18 — випромінювала мудрість рівня щонайменше нобелівського лауреата.
Пасіонарії розпоришилися в часі і просторі. Від революції та початку війни лишилися самі політики. Чия роль під час тих подій зводилася до закликів «не провокувати» і спроб продати Майдан тодішній владі за хлібні посади і гарантії особистої безпеки.
Зрештою, вони весь час щось намагалися продати. Вже навіть після перемоги революції. Путіну, Європі, США. Коли вже палав Донбас, вони спокійно продавали кримінальні справи «регіоналам», які завдяки цьому й підняли голови сьогодні.
Парадоксально, але ми водимо хороводи довкола цих політиків, абсолютно забувши все: як вони писали заяви в міліцію на майданівців, героїчно рятували «Беркут», захищали російську мову і тд.
Це ще раз доводить один простий факт: якби Україна володіла мінімальною історичною пам‘яттю, сьогоднішня дата була б точкою відліку нової держави. Більш справедливої, чесної і, можливо, навіть більш ситої.
Тетяна Даниленко
світлина Миколи ЦВІРІНЬКА
***
СПОГАД НА 21 ЛИСТОПАДА
Гарний він у сонячний день,
І в снігу, і у мряці колючій.
Серце Києва. Наш Майдан.
Місце наших трьох революцій.
Спогад входить у пам’ять, мов ніж.
Розтинає на ранах ниті:
Помаранчева, а ще раніш –
Революція на граніті.
Третя також тут відгула.
В дні недавні, гарячі-холодні.
Чи остання вона була?
Чи остання лиш на сьогодні?
Край занурювався в пітьму,
Справедливість ридала ридма,
Як зійшлись кілька років тому
В цьому місці Правда і Кривда.
В діжках бився багать вогонь.
Все здавалось суцільним дивом.
Нам ім’я було — Легіон,
Військо Світла, пропахле димом.
Знали всі ми: тільки поклич –
Друзі вмить на поклик злетяться.
Скільки світлих, натхненних облич,
А в очах — любов і затятість!
Відчувалось, що бути біді,
Та були готові стояти,
Хоч найкращих із нас вже тоді
Видивлявся беркут-стерв’ятник.
Був же бій, а не тільки слова.
Щось же ми після себе лишили?!
… Вже давно тут бруківка нова.
Вже давно відпалали шини…
І з питанням: ну як ви там?
Перемога вже незворотня? –
З неба дивиться Нігоян
І вся наша Небесна Сотня.
Спогад наново рани рве.
Щось пече, по щоках стікаючи.
І в осінньому небі пливе,
Все пливе над Майданом кача…
Ми не виживем без перемог.
Знову серце затятість стисла!
Кажуть, трійцю любить наш Бог.
Та він любить і більші числа.
Олександр Ірванець
