Читацькі щоденники, нотатники ще залишаються ексклюзивними виданнями. Системности як не було, так і нема. Зрештою, як і самого поняття критичного осмислення, а ще складніше з критичним обговоренням. Не тільки виною літературний еґоцентризм більшості літераторів, але і корпоративність літпроцесу як такого. Багато різних груп, які об’єднані навколо якоїсь конкретної постаті чи видавництва, а ще більше суб’єктивізму та відвертої «отсєбятіни»…
Тому поява книжки читацьких нотатників Василя Бондаря «МЕРеЖАНІ ЗаКЛАДКИ» (Кропивницький. 2021) несе в собі не тільки інформаційну, але й жанрову інтригу.
Василь Бондар є прозаїком-традиціоналістом, учнем блискучого новеліста Миколи Кравчука, якого, на жаль, читацький загал сливе не знає. Відповідно й оцінки прочитаних 
книжок у Бондаря не виходять за рамці традиційних естетичних і етичних уподобань. Це недолік не тільки одного Василя Бондаря, а всіх інтерпретаторів літпроцесуального поля. Кожен сливе не виходить за рамці власного естетичного вірую.
Хронологічні рамці читання охоплюють 2001-2017 роки. Власне, цей хронологічний принцип і є композиційною основою книжки. Особливість коротких чи більших оцінок книжкових видань у тому, що паралельно з Василем Бондарем у книжці присутній ще один читач, думки якого формують інтепретаційну канву – дружини письменника журналістки пані Світлани. Треба відразу сказати, що її оцінки різкі, категоричні й моментами безапеляційні. Достається усім: від Шовкошитного до Барана і від Кавабати до Медвідя…
Треба відзначити, що багато оцінок самого Бондаря є професійними. Навіть коли вони критичні або ж драстичні: Лесь Подерв’янський, Мирослав Лазарук, Микола Славинський, Олександр Косенко, Віктор Погрібний, Віктор Шило, Петро Сорока, Юрій і Феодосій Роговий, Ярослав Ткачівський, Ольга Деркачова, Василь Добрянський, Геннадій Щипківський, ІБТ, Ярослав Ярош, Сергій Грабар, Вячеслав Медвідь і т.д.
Дістається також графоманам усіх рівнів… Вирізняються чіткі класичні уподобання Василя Бондаря: Іван Бунін, Костянтин Паустовський, Василь Биков, Ремарк, Віктор Міняйло, Олександр Сизоненко, Леонід Талалай.
Особлива симпатія до Миколи Кравчука, Юрія Мушкетика, Володимира Базилевського, Володимира Панченка, Леоніда Куценка.
Є сумні констатації (“Література наша девальвується”) або ж ті, які суперечать нинішній суспільній думці (“Давно помітив, що сучасні молоді, відносно, прозаїки серед своїх учителів у світовій літературі зовсім не називають росіян”)…
Словом, хочу сказати, що читацькі нотатники Василя Бондаря, попри деякий суб’єктивізм і, моментами, акцентуванні на побутових оцінках, – є корисним і пізнавальним читанням. Особливо важливою така книжка є для бібліотекарів і тих небайдужих читачів, які вірять у високу планиду українського художнього слова.
Євген Баран
P.S.
Таки шкода, що не маю цієї книжки
Микола Славинський
Не шкодуйте. Ви не багато втратили. Це навіть не пародія на Базилевського…
Олександр Косенко
Дозволю заперечити Олександру Косенку, бо чомусь здається, що Ви, пане Олександр, не читали роздумів професійного прозаїка, Вашого земляка Василя Бондаря. Прочитала ще в 2021 з зацікавленням, не всі оцінки, думки поділяючи. І це право кожного Читача, Вченого чи Критика. Тому вони й «мережані закладки». Це нотатки на полях творів, які завжди робив наш професор, навчитель Василь Фащенко, і багато його учнів так і читають твори: з олівцем.
А книгу Метра літератури Володимира Базилевського читаю ще й досі з олівцем (більше 1000 стор.), може, онукам корисні будуть знаки оклику на сторінках книжки!
Не любить, можливо, Василь Бондар, як і Іван Драч, ходити з усіма в ногу…
Любов Ісаєнко
Читав. І теж дозволю заперечити. Професійний прозаїк — це письменник, котрий живе коштом своїх книг. Дочинець, Кокотюха, але аж ніяк не Вася Бондар, котрий народився в Теліженцях, що на Київщині. Земляк або краянин — уродженець однієї з ким-небудь місцевості. А я народився на Кіровоградщині.
Олександр Косенко
