«Оленко, ти що: закохалася в Андрія Шкургана? – почула іронічний голос Богдана Онуфрика в проході просторої кімнати майбутньої телестудії. Не відповідаючи, я розвернулася від екрана телемонітора і мовчки запитально глянула на колегу. — Стільки слухати одну і ту ж мелодію.., оскому набила…» — відкрив Богдан свої підтексти. Справді, я кілька разів слухала один і той же твір – арію Ренато з опери «Бал-маскарад» Джузеппе Верді. Запис чернівчанина Андрія Шкургана. Зроблені з інтервалами в кілька років…
Спершу співав випускник Львівської консерваторії ім. М.Лисенка. І ось співає педагог-ілюстратор Чернівецького училища мистецтв ім.С.Воробкевича. А тут — вже переможець Міжнародного конкурсу вокалістів. Насправді усі записи були… різні. Бо вони «ілюстрували», як виріс Андрій Шкурган за останні три роки, відколи написала про нього свій найперший нарис.
— Слухай уважно, — звертаюся до колеги. — Це співає сумлінний учень – грамотно, чисто. А це – людина, яка уже має певний життєвий досвід й особисті – вочевидь драматичні — переживання. Хто зна, може, такі ж, як у ліричного героя …
Богдан мовчки стенув плечима і залишив мене наодинці зі стражданнями Ренато. Я продовжила роботу – треба було вибрати відеоматеріал – ілюстрацію до мого інтерв’ю з артистом, яке годину тому записали з телеоператором Сергієм Красноголовом, дебютної передачі новоствореної телестудії.
Відео- і фотоматеріалу-«картинки», яка супроводжувала б спів артиста у кадрі (у перебивках нашої з ним розмови), бракувало. Порадила операторові наступного дня зробити підзйомки порожньої зали філармонії, порожніх стільців оркестрантів, диригентського пюпітру, на який слід було покласти червону троянду – символ любові чернівчан до уславленого земляка.
Так і відзняли. В кадрі – подумала – годилося б бути троянді з мого букета. Бо той букет – так задумала – допоміг мені домовитися про інтерв’ю з артистом.
… Одразу повернцвшись з-за кордону, Андрій Шкурган — з корабля на бал — давав концерт у Чернівецькій філармонії. Тому домовитися перед концертом про розмову з ним можливості не було. А після концерту був ризик не «вписатися» зі своїми журналістськими планами. Наперед відомо: набіжать за куліси знайомі, друзі, педагоги… І кожен зі своїми радощами, враженнями від концерту, від зустрічі. І кожен «коригуватиме» Андрієві плани. Тому… Вирахувала алгоритм, коли шанувальники (та все по двоє, по троє, по четверо.., піднімаючись на сцену чомусь тільки бічними східцями зліва чи справа) несли співакові квіти між номерами-виступами.
Я рушила центральним проходом, килимовою доріжкою партеру. Крокувала розмірено, без поспіху – щоб у співака на сцені був час мене роздивитися. І піднялася на сцену центральними сходинками.
Андрій здалеку впізнав мене. «Вітання !» – поцілував мою руку, коли я порівнялася з ним. «Вітаю з успіхом! Хочу зробити інтерв’ю з тобою. Зателефонуй після концерту», – попросила, вручаючи співакові квіти…
… — Чи можу взнати питання, на які відповідатиму?
— Можеш. Але, переконана, то зайве. Хочу, щоб наша розмова була жива, безпосередня.
– «Хай так.
— Домовилися. Записуємо в суботу, на Театралці…
Розмова вийшла на одному імпульсі – розкутою і сказати б поза часом. Коли мені телефонували друзі, колеги чи знайомі, які бачили в ефірі моє інтерв’ю, щоразу запитували: Андрій Шкурган знову в Чернівцях?
В душі я гордилася собою, зробила на добре: щоб отримати правильні відповіді, поставила правильні запитання … Але питання глядачів тривали… впродовж трьох років. Відколи «запустили» новий чернівецький телеканал, моїм інтерв’ю часто заповнювали ефір, бо в «редакційному портфелі» не було запасів…
Коли вийшла на роботу з декретної відпустки, нарешті на власні очі побачила своє інтерв’ю з Андрієм Шкурганом. Я і злилася, і плакала!.. Передачу «крутили»… без титрів! Самі без мене зтитрувати не змогли, а додзвонитися не здогадалися – «nи ж у декреті …»
… Я зробила всі титри. Відтак інтерв’ю транслювали вже у правильному варіанті. А головний режисер нового телеканалу Іван Адамчук зробив мені копію «ролика» — для (тоді) державного каналу «Буковина»…
Сьогодні Андрій Шкурган — народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка — іменинник! Йому — 60! Прошу колежанку через вайбер: «Привітай його від імені всіх чернівчан, якщо будеш на його виставі в оперному театрі Праги…»
Олена Чайка
