Приходять друзі восени,
Лишають дощ в кутку у сінях…
Вуста від холоду ледь сині.
Я впізнаю їх. Це – вони.
На стіл принесене кладуть
І швидко над столом чаклують.
Як добре! Коли я сумую
Вони вже знають. І – ідуть.
Поділим дощ і сум на всіх,
Принесене на всіх поділим.
І стане в хаті біло-біло,
І, може, навіть буде сміх.
Потому встануть і підуть
Лишивши повну попільничку.
Моя печаль назавтра зникне,
Я знов піду в далеку путь.
А там і радість підлетить,
Засяє музика святкова.
Покличу друзів. Потім знову.
Але поріг не заскрипить.
Зате насиплеться мені
Якихось інших, ледь знайомих,
Рум’яних, третіх, п’ятих, сьомих –
Ото насиплеться мені.
І танцюватимуть вони,
І знатимуть усе про музу…
От тільки друзі,
справжні друзі
Прийдуть, як завжди, восени.
(Тарас Федюк. Чорним по білому. К. 1990)
Тараса Федюка, як поета, знаю мало. Те, що читав вибірково, виданого в 2000-х, не додавало бажання більшого. Але ось ця збірка, п’ята в його доробку (дебют далекого 1975 збіркою «Досвітні журавлі»), відкрила мені поета спраглого, пристрасного, живого. Хоча все крізь призму чоловічої стриманости і життєвої мудрости.
У Тараса Федюка є один проект, за який українська поезія повинна його прославляти, поки змоги — серія поетичних видань «Зона Овідія» — найкраща поетична серія сучасних авторів доби незалежности.
Але все у наш час швидко забувається, особливо, благі наміри і добрі справи. Залишаються два старих друзі-антагоністи: Дон Кіхот і Дон Жуан, і самотній поет, який слухає їхню сповідь нелюбови…
Євген Баран
P.S.
Тож прощай! пройду востаннє,
Уперед простягши руки.
Я осліп між цих будинків
І від сліпоти прозрів.
А повз мене і крізь мене
Пропливають плавно Дюки,
Де не глянеш – Дюки, Дюки
І немає Федюків.
Наш поет, одеська школа. Південна пристрасть, причорноморські степи, овідіопольські виноградники…
Віктор Цвіліховський
Федюк має більше випєндрьожу ніж поезії….
Такий собі фраєр лінькуватий… Має гори віршованого шлаку, а гарних поетичних творів – десятка два, які й перекочовують із збірки у збірку… Уявіть собі: книжка нова, а вірші старі, давні, з раніше виданої збірки… Це — Фе Дюк
Сергій Гупало
