З одного боку — уродженець Києва, автор “Майстра і Маргарити”. З іншого — ненависник вільної України, автор “Білої гвардії”. Але, зрештою, не буду переповідати те, що всім відомо. Інформації достатньо, аби кожен самостійно визначився зі ставленням до Міхал Афанасіча.
Натомість зосереджу увагу на деяких моментах з життя письменника, які підтверджують версію, що, як і більшість представників “вєликой русской літєратури”, він був доволі підаркуватою особистістю.
По-перше, звідки взявся міф про Булгакова ледь не як про совість нації? Щойно приїхавши з Києва до Москви, він облизав Крупську і вилизав у неї помешкання. Цілком ймовірно, що воно раніше належало знищеним білогвардійям, про яких Булгаков так сочуствєнно писав.
Опісля взявся відсмоктувати Сталіну і написав про його молоді роки п’єсу “Батум”. Вождь народів, щоправда, п’єсу не оцінив. Сказав, що то повна *уйня і заборонив ставити на сцені. Міхал Афанасьічу було вельми прикро.
Про стосунки Булгакова з трьома офіційними дружинами можна писати окремі томи. Тому не буду заглиблюватися в особисте життя пісатєля, згадаю лише про Тетяну Лаппу першу супружницю, яка натерпілися найбільше.
Мати юної Тані була категорично проти її шлюбу з 22-річним Мішою. І, певно, мала рацію, в чому остаточно переконалася, приїхавши з родичами на весілля доньки до Києва. На молодій не було ні весільної сукні, ні навіть вельона. Гроші, вислані мамою для Тані, аби та по-людськи виглядала в урочий день, успішно були прос*ані майбутнім зятьком.
Але Таня так любила Мішу, що пі*дєц. Власне, як би не вона, фіг хто б нині знав про Майстра, Маргариту, Воланда, кота Бегемота та іншу булгаковську нечисть. Із 1917 року молодий лікар Булгаков крепко присів на морфій. Згодом він про цей період навіть опише в автобіографічній повісті. Але наразі Тетяна мала в хаті не письменника, а конченого наркомана.
Особливо дошкуляли Міхал Афанасьічу різні привиди і демони. Часто йому, бідоласі, доводилося зриватися посеред ночі, щоби поганяти їх по хаті. Одного разу, цілячи в демона примусом, він ледь не прибив свою дружину і ледве не спалив хату. Тож кіт Бегемот, який вимахував примусом, — фактично альтер его самого пісатєля.
Але біганина за привидами була лайт-варіантом наслідків залежності від морфію. Набагато гірше було, коли демонів з’являлась ціла зграя і вже вони ганяли Булгакова. Неодноразово він в одних кальсонах змушений був утікати з хати, аби не дістати від уявної нечисті пи*дюлєй. На щастя, молоденька Таня мала довгі ноги і добру дихалку, тож встигала перехопити наляканого мужа у кількох кварталах від дому.
Завдяки зусиллям Тетяни та родичів-медиків Булгаков на деякий час відрікся від морфію, за що гарно подякував Тані. Прийшовши до пам’яті і дописавши “Білу гвардію”, він радо подарував їй першу журнальну публікацію роману. Але дружина не втішилася, а при*уїла: книга починалася з присвяти іншій жінці – Любові Бєлозєрській.
Невдовзі Люба стане другою дружиною пісатєля. Однак карма наздожене її, коли Булгаков приведе в їхній дім Єлєну Шиловську і повідомить, що жити вони будуть утрьох.
Ідилія тривала близько трьох місяців, після чого Міхал Афанасьіч розлучився з Любов’ю і буквально через день одружився з Лєною. Але, очевидячки, щоб і тій життя медом не здавалося, уже будучи лежачим хворим, він постійно вимагав від третьої дружини, аби знайшла і привезла першу, бо йому без Тані “відітє лі нєвмоготу”.
… Привиди Булгакова канули в Лету разом із ним. Але привид Булгакова досі не дає нам спокою…
Роман Онишкевич
