Президент Франції Еммануель Макрон сполошив своїх громадян та кремлівське керівництво заявою про ймовірну присутність французьких військ в Одесі мало не цього року. При цьому заява виголошена в патетичному стилі: «Я президент, я вирішую!». Ми, українці, звісно, вдячні за кожне слово підтримки нашої справжньої боротьби проти російських окупантів. Але — не поспішаймо радіти…
Не буду нагадувати про ганебний програш і капітуляцію Франції у другій світовій війні (а її армію вважали найсильнішою у Європі!), про зраду Францією Польщі, з якою вона уклала була союзницьку угоду. Не згадуватиму і про ганебну поразку французьких військ в Індокитаї, про виведення їх з Алжиру…
Але ось і з Малі — африканської держави, Макрон вивів свої війська, хоча ще у 2017 році клявся воювати з кожним малійським терористом. У Малі було кілька тисяч російських терористів-вагнерівців, що визнав міністр терористичної Росії Лавров. І що ? Їх розгромили французькі війська? Ні, Макрон їх вивів. І, до речі, не тільки Малі залишили французькі війська, а й ще кілька африканських країн, лишаючи їх на поталу терористам…
Тому не зачаровуймося красивими і грізними словами, на які багата історія Франції. Пам’ятаємо Шевченкове: «Несли, несли та й принесли великих слов велику силу. А більш нічого».
Хоча, ясна річ, мені подобаються картинки-меми Макрона у наполеонівській формі на фоні палаючої Москви…. Проте воювати доводиться виключно українцям.
… І, до речі, у заявах про відправку військ він забуває додати напівфразу: «…Якщо Україна попросить!».
Василь Чепурний
