3 грудня — день народження Григорія Савича Сковороди… На диво мало нам про нього відомо. І навіть чудовий та прискіпливий Леонід Ушкалов («Ловитва невловного птаха») змушений послуговуватися якимись «третіми джерелами», аби видобути бодай щось ексклюзивне зі скупої біографії «українського Будди».
Але то не страшно.
Зрештою, нам і про Будду відомо мало. Якщо не брати до уваги сумнівних інтерпретацій епігонів. А тим більше в Україні, де вічність триває від сили років тридцять.
Безсумнівно, він був аскет. Кажуть, що Сковорода так цілеспрямовано та наполегливо втікав від будь-якого комфорту та вигод тогочасної цивілізації, що це межувало з психічними відхиленнями.
З іншого боку, нам відомо, що Григорій Савич любив токайське вино, і навіть якийсь час працював експертом Високої Токайської комісії, що відбирала вина для царського двору, тобто виконував функції мандрівного сомельє… Мрія — не робота… А від свого товариша Ковалинського вимагав терміново надіслати йому пармезану (і не простого, а «хорошого»!!!)… Звісно, з добрим токайським та витриманим пармезаном і аскетизм переноситься трохи легше…
З чого Григорій Савич, який цурався грошей, точно сміявся б, так це, що дурні нащадки намалювали його портрета на 500-гривневій купюрі… Я недавно купляв собі сковороду (пательню) і віддав за неї рівно 500 гривень. З чого зробив висновок, що курс Сковороди до сковороди в Україні нині 1:1.
Моя улюблена цитата Григорія Сковороди: «Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва — відхили лише вхід у душу свою».
Тож, відхиляймо душі свої та шукаймо щастя в собі… В нашу карантинну, коронавірусну епоху це не так вже й важко… Бо ж нема іншого вихода…
Віталій Чепинога
