Рік тому, восени, у видавництві «Саміт-книга» вийшла книжечка нових поезій Миколи Гриценка з живодайною назвою «Колосінь». До збірки увійшло сто поезій. Вірші, що тут зібрані, переважно нові і ніде доти не друковані, ніби справді тугі, добірні колосочки, які гойдає вітер і вони шумлять своїми одвічними житейськими істинами…
Ось десять моїх речень про поетичну збірку Микола Гриценко, ніби почуті з того шепоту колосків:
1. Спочатку зачіпає, інтригує назва збірки — оригінальна, з розкішним увиразненням: колосіння — це початок буйного колосся, як короткий час його визрівання.
2. Поетичний стан душі автора можна означити такими характеристиками: чуттєво, глибоко, лірично, зріло.
3. Голос поетичних рядків, як і справді визрілий колос, що пружно несе в собі енергію землі та погідного неба.
4. Невеличка за обсягом друкарських аркушів книжка містить в собі так багато орієнтирів на шляху до пізнання світу, буття Людини на землі, відкриття сенсу величної у своїй цілісності Любові, справжнього та незамуленого нашаруваннями суєтності великого почуття.
5. Поетичні рядки, які хочеться закарбувати, щоб зберегти енергію їхного посилу у власній душі, набутися цим прочитанням.
6. Якщо читач тяжіє до лірики різнопланової чи різножанрової, приміром пейзажної, а поряд із цим інтимної або ж філософської — ця збірка якраз такому вибагливому читачу прийдеться до смаку, він знайде в ній необхідні звучання та сенси.
7. Звернула увагу, вірші збірочки виписувались у різних місцях, либонь у мандрівках, а відтак більша частка прописалась у Халеп’ї.
8. І тут варто звернути увагу на енергетику місця творчості, очевидно сама трипільська земля надихає і наповнює душу автора своїм єством — глибинністю, первозданною чистотою, мудрістю та щирістю, їй немає з чим ховатися від нових поколінь українців, вона прагне глибокого пізнання в сучасності.
9. Висновок особистого прочитання: Микола Гриценко — тонкий і чуттєвий лірик, однак мало прочитаний сучасниками, тому й не пізнаний, а глибина його творчості варта того.
10. Ну, і як не захопитися такими рядками, що ніби акварелі проступають на полотні, за кожним рядком поетичного хисту Майстра:
Моїх снігів
Нема на небесах —
Углибли
До найтоншого коріння…
Тепер вони
Чекають вознесіння
В травнево-хуртовинових
Лісах…
Марія Морозенко
