Рік тому, восени, у видавництві «Саміт-книга» вийшла книжечка нових поезій Миколи Гриценка з живодайною назвою «Колосінь». До збірки увійшло сто поезій. Вірші, що тут зібрані, переважно нові і ніде доти не друковані, ніби справді тугі, добірні колосочки, які гойдає вітер і вони шумлять своїми одвічними житейськими істинами…
Галю ніхто серйозно не сприймав. Ба, більше, ніхто не сказав би напевно скільки їй років, якби навіть поставив собі це питання. Галя була такою ж частиною буття, як потріпана життям акація у дворі або як дерев’яний пісочник, в якому вже кілька десятиліть не було піску. Галя була незмінна, як смітник на розі чи гнута поколіннями дітей гірка-ракета, що майоріла десятками кольорів полущеної на сонці фарби.
Україну між двома культурними парадигмами яскраво ілюструє активний герць між Святим Миколаєм та Дідом Морозом. Так ми поволі, але неухильно мігруємо у бік західної культурної та міфологічної традиції. Вплив східної все ще залишається, і він значний. І тут не все так просто, бо Дід Мороз та Снігуронька – це не просто новорічні символи радянського і пост-радянського простору, а й невід’ємна частина теплих і хороших спогадів дитинства багатьох українців.
