Альтруїст
Слід для світу щось зробити
(рятувати світ не штука).
Перше – це сусіда вбити.
Курить щось нове. Падлюка.
Любовне
Зі мною ти вчинила так жорстоко.
Ти в душу мені плюнула глибоко.
Сумний стою.
І протираю око.
Політичне (страшилка)
Політвечір, політсніг,
віє політвітер,
Вже розсілися круки
всі по політвітах.
Прокидаються вовки,
творять політгрупи.
Ти куди? Диви, Нагрянуть
політичні трупи!
Ідилія
Небо хмарами повилось.
Тиша неземна.
От і добре, що скінчилась
Ядерна війна.
(Дмитро Мамчур. Марґіналії. К. 2009)
Художник і автор передмови цієї малесенької, але вагомої книжечки Олег Синельников заспів зробив оптимістичний: «Не читати Дмитра Мамчура для освіченої людини — все одно, що власних рогів не голити. Абсурд!» Олесь Ульяненко, автор післямови під назвою «Модератор порядку» уточнив: «Від часів Григора Тютюнника і В’ячеслава Медвідя не знайдеться письменника молодшої ґенерації, такого як Дмитро Мамчур, який навчився заганяти між рядки більше змісту, ніж у сам текст. Саме він наразі є тим автором, що утворить реакцію сполучення літературних поколінь».
І ще Ульяненко: «Є поняття — шлях воїна. Кожен чоловік має право (або не має такого права) обрати його. І що б той чоловік не робив у цьому світі, чим би він не проймався, перед ним лежатиме шлях: шлях Батьківщини, шлях війни за неї, шлях миру і шлях прозріння».
Коли зважити, що це одна з останніх післямов Ульяненка до книжечки молодого автора, стає сумно від його пророцтва. Він же, Ульяненко, виводить традицію мамчурових марґіналій від Котляревського, якого називає ґенієм і ставлення до якого потрібно давно змінити.
Ульяненків радикалізм я підтримую двома руками, бо кожен час вимагає переосмислення класики і її вписання в сучасний контекст життєвих вимог. Якщо цього не робити, література 
покриється нафталіном і повністю перетвориться у музей воскових фігур мадам Тюссо.
Щодо книжечки, то не пригадую, хто мені її надіслав, чи Сергій Пантюк, який її видав, чи сам Дмитро. Так склалося, що я мало знаю про Дмитра, окрім того, що він закінчив львівський університет 14 років після мене, відповідно, на стільки ж років є молодшим від мене.
Не знаю його як драматурга, а близько 10 його п’єс йшло на сцені чернігівських театрів. Не знаю, як журналіста. З 24 лютого Дмитро збройно захищав рідний Чернігів. Зараз, напевне, теж воює. «Шлях воїна», про який писав Ульяненко, став визначальним у біографії Дмитра Мамчура.
А пародійно-гротескові вершики з іронічним чи самоіронічним обрамленням, — насправді свій початок ведуть навіть не від Котляревського, а від мандрівних спудеїв ХVII століття чи й від скоморохів старої Руси «київського розливу». А найближчим попередником Мамчура є Юрко Позаяк. Ця життєстверджуюча традиція нині, як кров, необхідна, аби вижити і не збожеволіти у цьому божевільному рашистському викликові світові.
Але не будемо про апокаліптичне.
Осінь за вікном, і хочеться процитувати мамчурове «Осіннє»:
Це не дощик накрапа.
Це пташки. Летять у вирій…
Євген Баран
