ХХІ Затуливітрівські читання цьогоріч відбулися в Каневі в музеї Т.Г. Шевченка. Не зважаючи на війну, читання відбулися на дуже високому рівні! Спасибі вам, дорогі черкащани, за те, що ви в цей складний час так по-державному, по-синівськи опікуєтесь збереженням українського поетичного слова – духовним спадком пост-шістдесятників.
Наразі словом прекрасного самобутнього поета із багатостраждальної сьогодні Сумщини Володимира Затуливітра, якого навіки всиновила ваша земля! Спасибі, що ви прищеплюєте його слово до сердець своїх дітей та онуків, а це ж слово не просте. Воно має дивовижну здатність засівати душі любов’ю до України і ростити патріотів, чесних і відповідальних людей…
Не зважаючи на несприятливі умови і погоду, ми, кияни, все ж таки наважилися покласти квіти на могилу В. Затуливітра і поїхали в Бучак (правда не без пригод, бо дороги таки порозмивали зливи). А потім відвідали і садибу, де нас із пирогами та ковбасами зустріли місцеві жителі і ми пом’янули Поета.
Двадцять дев’яте лютого
Це хто сказав тобі, що янголи неперелітні,
що гнізда в’ються лише в березні і квітні.
Цей додатковий день між березнем і лютим,
можливо, нам дається для спокути.
А може, він з Господньої палітри,
конгеніальний завершальний штрих,
чи радість несподівана, чи імовірність щастя,
весни, як немовляти перший вдих?
А може, титла,
і золоті слова Затуливітра?
Раїса Талалай
