Вони вночі по нас били ракетами, а ми давайте гуртом «вдаримо» по них вишиванками. Бо наші вишиванки сьогодні зранку — це про нескореність, про сміливість, про любов до свого минулого і віру в майбутнє. Кожна їхня ракетна чи не ракетна атака забирає в когось з українців життя, в когось здоров’я. Але не позбавляє надії на перемогу.
Спали чи не спали, а вранці зібралися духом і до роботи, до навчання, до волонтерства, до різних повсякденних справ. Ми всі тепер воїни, ми всі мужні, хоробрі, бо витримати те, що витримує через війну наш люд в містах і селах чи й здатен ще хто.
Нашими руками, дорослими й дитячими, вишивається нова сторінка в історії української державності. Вишивається червоними і чорними нитками. Але хай яскравого буде більше! Дякуємо уклінно нашим ЗСУ, молимося за нашу ППО. Не піддаємося ні ворожим залякуванням, ні відчаю! Врешті-решт не такий страшний чорт, як його малюють. Ми ж знаємо про це.
Доброго ранку, моя вишивана Україно!
Тетяна Череп-Пероганич
