Дорога до Моринців була жахливою. На трасі велися дорожні роботи, і пропускали по черзі то одну, другу смуги. Доводилося стояти й чекати, коли дорожні робітники з ручним світлофором увімкнуть зелене світло. Та коли я з’їхав із траси «Київ-Знам’янка», то виявив, що дорога між селами теж не краща. Якісь шматки шляху можна було проїхати легко, а далі йшли вибоїни. Іноді поперек дороги лежало повалене дерево з розтрошеним вантажівками гіллям. Поїздка Шевченковим краєм розрахована на культурно й політично зорієнтованих людей. Інакше у подорожніх може увірватись терпець.
Пам’ятаючи, що у Вільшаній похований Василь Енгельгардт, що мав 18 тисяч кріпаків, до яких він вписав і дворічного Тараса Шевченка, я вирішив попити кави у придорожньому кафе.
«Ви бачили Романа?» – запитала мене жінка на велосипеді. Я подумав, що цього чоловіка має знати кожна людина, якщо про нього запитують у незнайомого подорожнього. Після Вільшаної я проїхав через 
Шевченкове, колишню Кирилівку, де малий Тарас служив козачком у сина Енгельгардта. В цьому селі досі живуть нащадки російської сім’ї Соколових, яку Енгельгардт виміняв за породистого собаку.
Коли я заїхав у Моринці, почався дощ.
Я запитав мотоцикліста, як добратися до музею Шевченка, і він поїхав попереду, я за ним і незабаром опинився біля музею. В адмінбудинку заплатив за екскурсію, і екскурсовод повела у двір, де стояло дві хати: діда Тараса Шевченка по материній лінії Якима Бойка і хата Копія, виборного старости, що за протест проти свавілля управителя Енгельгардта, який змусив його вагітну дружину вибирати з холодної води коноплі, від чого вона померла, побив управителя, і за це його погнали до Сибіру.
Коли звільнилася хата Копія, Енгельгардт дозволив Шевченкам жити в хаті каторжанина, де й народився майбутній поет. А через деякий час Копій утік з каторги і жив розбоями в лісах недалеко від Моринців. Пізнього вечора Копій з’явився в хаті Шевченків і почав їх шантажувати, вимагаючи спочатку їжу, а потім вівці. Через деякий час батьки за 100 рублів купили хату в Кирилівці (тоді це село називали Керелівка), а зараз носить назву Шевченкове.
Про все це почув я в хаті Копія, що з малюнка Тараса Шевченка точно відтворює ту, в якій він народився. Під моїми ногами на глиняній долівці шаруділо сіно, а за маленькими вікнами хати хлюпав дощ, сіючись на принишклі Моринці.
Недалеко від села проходив Чорний шлях. Ним колись забирали полонених у ясир, але саме біля цього шляху, який приносив рабство, народився чоловік, що дав Україні просту формулу свободи: «Борітеся – поборете!»
Володимир Даниленко
