Подивився ввечері відеонарис Степана Процюка на його Ютюб-каналі про роман Володимира Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля». А за якийсь час до того дивився подібний відеовипуск про той самий твір авторів Ютюб-каналу «Шалені авторки» В.Агеєвої і Р.Семківа.
При величезній симпатії і повазі до усіх трьох мушу визнати, що Процюк засвідчив значно краще знання тексту, потрактував його значно глибше, ніж кияни. Перфекціонізм одразу знайов пояснення, що івано-франківський промовець краще володіє темою, бо є автором роману про самого Винниченка.
Однак, думаю, що справа не тільки в цьому. Насправді так досить часто буває: не завжди те, що більше розрекламовано й модніше, виявляється вартіснішим за глибше переживання, розуміння й осмислення. Звісно, цей висновок не поширюється на всю роботу згаданих у цьому дописі лекторів. Бо весь їхній доробок я просто не знаю і не можу порівняти. Але у згаданих двох відеолекціях на одну й ту саму тему саме так вийшло.
Окрема подяка панові Процюку за тлумачення образу прекрасної Білої Шапочки і критику фіналу роману.
Юрій Чорней
