Є люди, значимість яких відчуваєш, коли навіть з ними й не знайомий… Серед таких — Микола Михайлович Бондаренко, художник із села Успенки, Конотопського району, що на Сумщині. Вчора його не стало. Раптово. При запахові фарб, яким уже не суджено лягти на папір… Він творив і жив гармонійно зі своїм народом, зболений його болями, стривожений його негараздами, закоханий у його добре серце…
Напередодні Зелених свят у Брусилові, що на Житомирщині, відбулася знакова загальнонаціональна подія — Блаженніший Митрополи́т Ки́ївський і всієї́ Украї́ни Єпіфаній освячував Огієнківську Церкву на честь Воскресіння Христового, збудовану в стилі українського бароко. А бере вона свій початок з Брусилівської замковової Староміської Воскресенської церкви. За версією Івана Огієнка церква вперше побудована приблизно ще в другій половині XVI ст.
Подивився ввечері відеонарис Степана Процюка на його Ютюб-каналі про роман Володимира Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля». А за якийсь час до того дивився подібний відеовипуск про той самий твір авторів Ютюб-каналу «Шалені авторки» В.Агеєвої і Р.Семківа.
Направду в Чернівцях мало хто прагне слави. Якщо людина шукає слави, то нічого іншого їй не вдалося знайти. Тому в місті звикли все робити нишком-тишком. Ті, хто хочуть слави, їдуть в інші міста, до столиці як Іво Бобул, чи за кордон як Міла Куніс. Чернівці це таке місто, де зайва слава не цінується так як гроші, як статки чи як корисні зв’язки.
Якщо пройти сто метрів від будинку Коперніка по вулиці Михайла Ткача (колишня Жукова), то потрапляєш на невелике Т-подібне перехрестя. Це і є Friedrich Platz. На розі, в одному з будиночків, з давніх-давен розташована крамниця. Колись давно на стіні біля крамниці над непомітною відразу лавочкою роками висів портрет Фрідріха Енгельса. І в сонце, і в негоду, і влітку, і взимку він був на чатах затишку площі. А потім портрет зник, проте залишилася назва і, власне, затишок.
