Сторожко брала з полиці до рук цю книгу. Не відала, про яку таку драбину може написати незнана мені українська авторка. Про оспівану багатьма майстрами слова драбину святого Якова? Чи невже про драбину біля української хати, без якої і хата не хата?
Почала читати — зловила відчуття, що посміхаюсь вже на перших абзацах твору і не пошкодувала (хоча й надибала на деякі мовні огріхи). Сюжет чудовий і тим паче неординарний, бо він — про сучасне наше життя, про війну, яка для когось десь там далеко чи в інтернетах, а для когось — за вікном, у дворі.
Головний герой твору — махровий інтроверт, подібний до “ботаніка”, який доклав дуже багато зусиль у своєму молодому житті, щоби вивчитись і нарешті відрізати пуповину, що тримає біля нього маму та родичів. І от нарешті сталося! Чотири тисячі географічних 
кілометрів земної кулі — до рідні, власна омріяна домівка, придбана на зароблені мізками гроші талановитого айтішника і — опаньки!
Вторгнення. Повномасштабне. Дике. Свавільне. Тож через кілька днів головний герой “Драбини” вже забирав на кордоні і привіз до своєї нової домівки переляканих вибухами і розкошланих через війну маму, далеку родичку з песиком, сестру з депресивною подругою, дядька-інваліда та двох кицьок. Порожній будиночок вмить наповнився вщерть людьми та емоціями. Цирк на дроті, чи не так?
Здавалося б, сталися трагічні, жахливі події, але люди виринають з них, сповнені ідей: і навіщо ото порожній псевдо-фонтан на подвір’ї? То ж колись був фонтан. А чи не насипати б туди землиці та зробити клумбу і чи не посадити б в оту клумбу помідори? Адже гарно родитимуть у теплому кліматі! І курочок! Курочок би завести кілька та з півником — яєчка б свіженькі були регулярно, бо он який худенький хлопчина, що їх прихистив.
Тож так: маленький будинок вмить наповнюється людьми, голосами, подіями, гамором, звуками, шумом, новинами з інтернету, клопотом біля котів та песика.
Махровому інтроверту стає непереливки в цій веремії — час його праці переноситься на глибоку ніч, коли настає тиша, і всі гості начебто повинні спати. Але ж мама! Вона не спить! Мама! Вона стукає серед ночі у двері і питає, чи синок повечеряв? Чи не хоче їсти? І не варто йому сидіти ночами за комп’ютером, бо це шкідливо для здоров’я.
Два моїх вечори поміж повітряних тривог прикрасила ця невелика за обсягом книга. Попри війну, вона оптимістична і легка.
Де взяла? На полиці Чернігівської міської бібліотеки ім. М.Коцюбинського. Бібліотеки нині — справжні місця Сили. Не минайте.
Інеса Фтомова
