Коли мені було десять років, я вперше позував для портрету. Це був 2004 рік і мене з батьком зобразив народний художник України Володимир Ємець. Мені, малому, було нуднувато стояти і слухати, як батько балакає з художником про якісь дорослі нецікаві речі. Тому я лише розглядав майстерню, в якій нас писали.
А було там багато цікавого: ескізи, пензлі різних форм і розмірів, полотна, які були вже майже готові… І ще там пахло деревом і фарбою. Ота іграшка у моїй руці — не моя. Власне, я й не грався з такими. У мене були солдатики, машинки і іграшкова зброя. Того дракончика дав мені в руки сам Ємець — чомусь ось так він побачив.
А помаранчевий шарф наче й досі десь валяється вдома…
Дякую Чернігівському Художньому музеєві Галагана за неймовірну виставку, присвячену Володимиру Ємцю і окремо за те, що дали змогу вперше за багато років подивитись на той портрет…
Арсен Чепурний
