Ну, от відбулось, відспівалось, стало історією.
Хор «Чумаки» справді народний, лише один учасник має початкову музичну освіту. Інші, з керівником включно — ні. Звичайні люди різних професій, які ніколи не співали разом.
А народ любить цей хор і влаштовує аншлаги, і самотужки записує виступи, тепер вже і в інтернеті показує. Народний, тому що за 30 років не було жодного платного концерту, ЖОДНОГО!
Вхід вільний.
Тому, що разом з небайдужими хор співав на перепохованні В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого на Байковому цвинтарі, співав у містах і селах західної і центральної України, в школах і будинках культури, в автобусах, електричках, переходах метро, Жовтневому палаці, будинку Вчителя, Зоряному залі Планетарію, Львівському Органному залі, Володимирському соборі…
Багато де співав.
І ТІЛЬКИ українські народні пісні.
Був, правда, виняток: «Покаяния отверзи ми двери» А. Веделя співали.
Звичайно, професійне музичне середовище Києва знало і шанувало «Чумаків» (композитори Л.Дичко, В.Губа, Л.Ященко, А.Авдієвський, Є.Єфремов, тріо «Золоті ключі»).
Серед чоловічих хорів України на конкурсі ім. М.Леонтовича «Чумаки» посіли перше місце. Призи, відзнаки і… повна байдужість від чиновників, що опікуються культурою.
Але «Чумаки» мають найвищу нагороду — любов слухачів! І відповідають їм щиро, не лукаво своїм співом.
Я дивилась на вже сивих, здавна знайомих, мужів, згадувала їх молоді обличчя, голоси, чуби і з подивом відчула, що час не здатен здолати ні їх Духу, ні краси і сили їх пісень!
Оксана Триліс
