Не знаю, чому саме у ці дні, а не місяцем раніше чи пізніше, взявся перебирати старі папери в старих, припалих порохами, папках. І там знайшов цю вирізку, цей шматочок пожовтілої целюлози. Вирізка — із чернівецької газети «Свобода слова» за далеке 28 серпня 2008-го, де йдеться, що на 52-му році пішов із життя відомий український письменник і журналіст Василь Кожелянко.
Пішов з життя світлий, мудрий і саркастичний друг. Шалений патріот і вічний опозиціонер. Поет, письменник, журналіст. Пішов з життя справжній українець без вишиванки і патетики, скромний і палкий чоловік. Його тонкий гумор цементував колег, його простота притягувала людей, але він 
ніколи не під кого не підлаштовувався, ні з ким не загравав.
Найбільше він не любив бути підлеглим.
Найвище, до оргазму, цінував свободу. Він пив життя, смакуючи його гіркотою та віднаходячи букет і барви у звичайних речах.
Пішов на злеті, на параболі, як скошений пострілом птах. Білим пір’ям попадали на землю аркуші його осиротілих рукописів, недопитим залишилося дурманне вино його літературної Вічності.
Заклякло кам’янськими пейзажами, натюрмортами із стиглих яблук і підліткових горіхів нереалізоване, недоціловане, недовипите…
Відспіваний чужою мовою з уст жалюгідного Харона, віднесений стоптаною травою на останній Парнас на плечах без вини винуватих, відбув від нас правдивий українець.
Василя нема, і нічого не попишеш…
Ці рядки належать Сергієві Сулимі, близькому другові Василя Кожелянка, якого Сулима любив братерською і щирою любов’ю, хоч романістику його оцінював доволі скептично. Сулима загалом, як любив повторювати Тарас Шевчук – «людина жорстока», і до дуже багатьох речей скептичний…
Однак вкотре перечитуючи цю коротку епітафію на пожовклому папері, доконуюсь: не кожен при останній межі має щастя сподобитись на таке ощадливе літерами, але багате сенсом, соковите і вицігорне слово.
Леонід Ісаченко
P.S.
Штаб окупаційних українських військ у Москві та наш парад переможців на Красній площі 7 листопада… («Дефіляда в Москві»). Це – історія, альтернативна, неймовірна, але саме тому – з гарними шансами колись стати дійсністю. Її творця, відомого письменника Василя Кожелянка не стало 12 років тому, 22 серпня. Він залишив читачам українську мрію – разом з тим, цілком справжню. Зважаючи на те, що чимало з його фантастичних романів уже збулося.
Людмила Пустельник
P.P.S.
Спасибі за спомин про Василя… А фото історичні. 90-ті! Благословенні Чернівці. Один з літературно-мистецьких вечорів у знаменитому клубі творчої інтелігенції “Автограф”! Щаслива енергія фонтанує ідеями! Здається: нарешті маємо те, чого й не сподівалися: свободу Слова! Творчості! Мрій і дій. Попереду – ціле життя… На жаль, саме життя внесло деякі несподівані корективи…
Галина Тарасюк
P.P.P.S.
Ми з Василем написали у співавторстві п’ять п’єс. Хочу їх видати. А видавці кажуть: “Ви маєте володіти усіма авторськими правами.” Я – співавтор, тобто 50% авторських прав уже мої. А що робити далі? Розірвати ті п’єси навпіл?! Давайте, видамо усе, що написав Василь Кожелянко! Хто порадить вихід із цього становища? В ім’я Василя.
Володимир Сердюк
