Не буду зараз переказувати своїх вражень від книги Віри Курико «Вулиця причетних. Чернігівська справа Левка Лук’яненка». Книга хороша. Мабуть, спрацювало й те, що авторка — землячка Героя. Він із Хрипівки, а вона з Володимирівки того ж Городнянського району на Чернігівщині.
Маленька сіренька курочка сиділа на галявинці поруч зі своїм курником і дуже сумувала: «Я бідна, нещасна. Півні мене не розуміють, кури мене ображають. В курнику темно, глухо, порожньо, сумно…». Сиділа вона і страждала. І раптом повз неї пролітала величезна біла птаха. Вона почула хлипання курочки, приземлилася поруч і сказала:
… Був у морі три тижні. Колихався на яхті… Телефон брав раз на добу, аби написати дружині та мамі: «Все ок». Приїхав додому, увімкнув вайфай, а тут сотні дзвінків, питань на тему: «Як ви прокоментуєте слова своєї колишньої дружини?»
Що таке вибір?
Про нього свідчить доля публічних людей, покійних Скрябіна, Сліпака, а також живих, скажімо, Міхалка й Антоненка. Жахливо, коли суспільство не може розрізнити, хто герой, а хто просто гарно співає.
Не втримаюся!!!
Почув: міністр української охорони здоров’я заявив, що хворих на «корону» повністю лікує держава…
Не знаю, чому саме у ці дні, а не місяцем раніше чи пізніше, взявся перебирати старі папери в старих, припалих порохами, папках. І там знайшов цю вирізку, цей шматочок пожовтілої целюлози. Вирізка — із чернівецької газети «Свобода слова» за далеке 28 серпня 2008-го, де йдеться, що на 52-му році пішов із життя відомий український письменник і журналіст Василь Кожелянко.
