12 років як Він пішов… Я пам‘ятаю той страшний ранок в подробицях.., до певного моменту памятаю.., потім мене ніби просто виключило і далі пам‘ять зберігала нечіткі картинки самого похорону і то фрагментами… Найстрашніший день мого життя — 30 липня 2010 року…
Я навчилась жити без Нього…
І навіть ніби прийняла сам факт Його фізичної відсутності… І біль ніби вже не такий гострий, що розриває на шматки… Але… Але все одно ниє десь там всередині … І досі не можу дивитись Його відео…
І ще, так хочеться до нього на коліна і обійняти, як у дитинстві… І поговорити, як дорослі… І сказати: «Тато, як же я скучила! Дуже Тебе люблю…»
Олена Мозгова
