Культура

Експромт Миколи Сингаївського

Порпався в паперах і око спіткнулося на оцих аркушах. Вірш Миколи Сингаївського. Попри те, що оформили його під паспортом газети і навіть скріпили підробленим підписом тодішнього головного редактора, це був жарт. Такий собі журналістський «прикол». Хоча вірш справді авторства Миколи Федоровича. Комп’ютерна програма на паспорті чітко визначає дату: 27 січня 2009 року.

Микола Сингаївський тоді частенько з’являвся на нашому крилі видавництва «Преса України»: тут був кабінет його давнього, ще з газети «Радянська Україна», доброго приятеля, тогочасного редактора відділу листів «Сільських вістей» Андрія Мельничука.

Ми з Андрієм Васильовичем, дай Боже йому здоров’я, близькі земляки, ще й кабінетами сусідили, тому ні-ні, та й заходили вони удвох із «Сином гаїв» до моєї редакційної робітні. Бувало, що і на той чай, який зазвичай п’ють за замкненими дверима.

Присьорбуючи, розмовляли багато, а коли сутеніло і високе начальство розходилося, заводили пісню. Звісно, і його, Сингаївського, славних «Чорнобривців», а ще «Безсмертника».

Отак за добрим, присмаченим співом Микола Федорович якось зізнався: пише швидко і легко. Очевидно, побачив на моєму лиці щось, бо тут-таки заходився:
— Що, не віриш? Я й про тебе вірша утну, дай мені лише кілька рідних тобі географічних назв. Як зветься твоє село, а якщо в селі є річка, скажи її назву…

Всівся за мій стіл, ми збоку сидимо, іронічно перешіптуємося. Не минуло і пів години.
— Є, — каже, — слухайте.

І прочитав.
Нічого не попишеш, довелося мені із сейфа діставати позаплановий «гонорарний» коньяк, яким тут-таки й окропили епічний плід богині Калліопи.

… Надибав ці аркуші, і серце замлоїло.
Глянув в інтернет. Так і є: саме сьогодні 8-мі роковини по Сингаївському.

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.