Не вчи мене, як можна не любить.
Мені і так зосталося вже мало:
І сад новий не встигне зародить,
І в тім, що є,
Всі яблука зірвала.
Такий от час:
Минулася весна,
Ясного літа павутинка рветься.
Серед зими для тебе я – смішна,
Бо не впускаю холодів до серця.
Під сірим небом облетілих літ,
Як в юності, радію і сміюся.
Не вчи мене, як можна не любить,
Бо я тебе ще втратити
Боюся.
(Ганна Чубач. Відкрию таємницю. К. 1989)
Дебютувала Ганна Чубач (1941-2019) збіркою “Журавка” (1970), відтоді її називали “подільською журавкою”.
Авторка 60-и поетичних книг для дорослих і дітей. Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (2016).
Ніжне поетичне письмо. Наскрізна тема зболеної жіночої самотності з вічним очікуванням дива любови. Багато її віршів стали піснями й не дивно, бо мелодність і наспівність її віршів очевидна. Поезія сповнена фольклорної образності і елегійної туги за нездійсненною мрією простого жіночого щастя.
Євген Баран
