У час нинішньої війни в нашому письменстві з’явилися переклади творів Ернста Юнгера, що їх на гарному рівні зробив Олександр Андрієвський. Щоправда, у перекладі книжки “Війна як внутрішнє переживання” назву роману Стендаля перекладено як “Червоне і сіре”, а не “Червоне і чорне”. Найвідоміший твір Юнгера — його щоденник, написаний в окопах І світової, відомий під назвою “У сталевих грозах”.
Не менш цікавими є повісті “Штурм” і “Авантюрне серце”. Однак незвичні ідеї Юнгера, його альтернативний щодо “втраченого” покоління погляд на війну як на необхідність, поза якою нема ані людської гідності, ані культури, його особливий стиль літературного ландскнехта, котрому чужий популізм і масовізм, через що він і не прийняв гітлеризм, риторика, що нагадує німецький вологий лісовий ручай, а не шампанське з бульбашками, як у французів, не може не привабити читача.
Найцікавіше, що Юнгер, которого було 7 разів поранено в часі І світової, який пройшов 2 світову, помер у 102 роки, коли одного його сина було убито, а другий наклав на себе руки.
Зазвичай письменники є гуманістами і пацифістами. Юнгер не такий. Він — лицар Парсифаль, людина обов’язку і честі, а ще чоловічої відваги. Юнгера важко з кимось сплутати, письменник з виразним власним стилем, котрий уважав, що життя було, є і буде боротьбою завжди. Життя буде боротьбою й тоді, коли не стане останньої людини. Можна сказати, що богом або першопричиною всього для Юнгера була війна.
Роксана Харчук
