Той випадок, коли почуваюся майже героєм романів улюбленого Генріха Бьолля. Одна з переваг читання, коли достеменно знаєш: про те, що з тобою відбувається, про відчуття – твої власні і рідних, різну поведінку друзів і просто знайомих, які несподівано відкриваються зовсім по-іншому, про наслідки і навіть мораль (оце справді неймовірно!), яка з цього усього випливе, коли багатьох не буде на цьому світі, давно вже написано.
У час нинішньої війни в нашому письменстві з’явилися переклади творів Ернста Юнгера, що їх на гарному рівні зробив Олександр Андрієвський. Щоправда, у перекладі книжки “Війна як внутрішнє переживання” назву роману Стендаля перекладено як “Червоне і сіре”, а не “Червоне і чорне”. Найвідоміший твір Юнгера — його щоденник, написаний в окопах І світової, відомий під назвою “У сталевих грозах”.
Завершив цикл віршів «Гуртожиток на Ломоносова» (Студентське). Хто вчився в Шевченковому університеті й жив у гуртожитку по вул. Ломоносова, пам’ятає не лише гамірну студентську вулицю, розкішний яблуневий сад, а й маршрут рідного 38-го автобуса, який возив нас на заняття в універ.
Отчий дім, це абсолютний епіцентр, який на усе життя формує усі найважливіші події — як фізичні, так і духовні. «Микольцю, приїдь до мене, приділи мені два дні, зможеш?» Такою фразою я запросив свого друга в мої Сивороги. І таки крепко мені Микола допоміг. Валили великі акації, аби вони від якого буревію не гепнули на хату, косили трави в саду…
