Роман Горак «Журавлі відлетілі…». Книжка вийшла у видавництві «Апріорі». Предметом авторського літературного дослідження є жінка, яка стала легендою в Україні, хоч народилась, жила і померла в Америці. Квітка Цісик — знаменита співачка, голос якої відомий усім американцям. Адже він був візитівкою найвідоміших світових брендів і саме ним звучали саундтреки найпопулярніших голлівудських фільмів.
Квітку Цісик, або радше Кейсі, знали найвідоміші люди американського шоу-бізнесу, з нею співпрацювали Майкл Джексон, Вітні Хюстон, Роберт Флек. Ця талановита жінка могла б підкорювати знамениті світові сцени, але вибрала для себе особливу нішу у співочому світі: замість сцени — студії звукозапису, замість квітів і овацій — тихе і непублічне життя. Можливо, єдине місце, де б їй хотілося бути відомою і впізнаваною — це Україна, земля її предків. Десь так воно і сталося, але, на жаль, сама Квітка Цісик до того часу вже не дожила.
Батько Квітки Цісик був відомим у міжвоєнному Львові музикантом, скрипалем-віртуозом. Мати ж походила із знатного роду архітектора Василя Нагірного. Не відомо, чи перетнулися б їхні долі, якби не страшна війна. Вони познайомилися в 1944-му році у Криниці, втікаючи від совєтської окупації. Там і одружилися. Після кількарічних поневірянь Європою, родина опиняється за океаном.
А в 1953-му році у Володимира та Іванни Цісиків народжується донька, яку назвали Квітославою. Її виховували в українському дусі. Українська недільна школа, пластові табори, українська церква, а найбільше мамині колискові та бабусині спогади про землю батьків виплекали у Квітки нестримне бажання зробити щось особливе для України. І найкраще, що могла вона зробити — це подарувати прабатьківщині свій спів. Тож у 1980 році світ побачив перший український альбом Квітки Цісик «Квітка. Пісні України», який вона присвятила своєму батькові, що, на жаль, не дожив до цього дня.
А у 1989 році вийшов другий альбом «Два кольори». До України спів Квітки долетів лише на початку 90-х, коли врешті впала залізна завіса між нами і цивілізованим світом. Помалу українці 
дізнавалися хто така Квітка Цісик і змогли гідно оцінити її талант. На превеликий жаль співачка так і змогла дати в Україні жодного концерту. Адже від 1991 року вона боролася з важкою недугою, яка через сім років таки здолала Квітку.
А тепер про саму книжку.
Після прочитання маю неоднозначні враження. Почнімо з того, що книжка позиціонується, як есеї про Квітку Цісик та її рід. Як на мене, есеї — літературні роздуми довколо певної тематики чи проблематики. Але у книжці Романа Горака нічого подібного не знайшла. Натомість автор зробив досить глибоку і широку історичну розвідку, в якій дослідив рід Квітки Цісик, починаючи десь від першої половини ХІХ-го століття.
Насправді це дуже цікаве дослідження, в якому крок за кроком відкривається інформація про далеких предків співачки і місця їхнього мешкання. Тут величезна кількість цікавих і пізнавальних фактів. Більше того, я змогла співставити багато того, що знала раніше, але аж ніяк не припускала, що все це може бути пов’язаним між собою, а, тим більше, з Квіткою Цісик. Скажімо, в часи своєї молодості в підльвівському селі Зимна Вода проїжджала повз старовинну руднівську церкву на високому пагорбі, і не могла собі тоді уявити, що парохами у цій церкві були кілька поколінь родичі Квітки Цісик по материнській лінії. Адже тоді, на початку 80-х я навіть не здогадувалася про існування співачки. А коли щодень ходила у Зимній Воді біля красивої, але трохи занедбаної вілли, то навіть не задумувалася кому вона належить. А виявляється, це будинок відомого львівського архітектора Василя Нагірного, який, як виявилося, був прадідом Квітки Цісик.
Ім’я Василя Нагірного було відоме мені, як людини, що спроектувала церкву у селі Сасів, звідки походить частина моєї родини. А далі дізналася, що він був автором численних проектів церков у Галичині, багато з яких мені довелося побачити на власні очі — в Утішкові, Білому Камені, Червоному, Балучині, Прегноєві, Олеську, Суховолі і навіть у родинному селі Вороблик Королівський на Лемківщині.
Тож коли хтось зважиться читати цю книжку, то налаштуйтеся, що вам прийдеться зануритися в енциклопедію фактів і дат. Більше того, автор не обмежився фактологією лише того, що безпосередньо пов’язане з Квіткою Цісик та її родиною. Розвідка пана Горака настільки розгалужена, що розповсюджується і вглиб, і вшир, створюючи гіллясте дерево різноманітної інформації.
Автор намагається подати читачеві максимум відомостей про речі, які лише побічно пов’язані з основною темою. До прикладу, якщо розмова торкається музиканта Володимира Цісика — то отримаєте інформацію про весь музичний світ довоєнного Львова, якщо читатимете про юні роки Квітки — дізнаєтесь всю історію українського Пласту, а попри читання про співочу творчість Кейсі Цісик – матимете уяву про американський шоу-бізнес загалом. І такий спосіб подачі інформаціі характерний для кожного розділу книжки. Автор подає інформацію про кожну людину, яка в той чи інший спосіб має дотичність до Квітки Цісик та її родичів.
Не беруся стверджувати добре це чи погано, бо тут важливо хто і чого очікує від книжки. Моя місія — попередити про таку її особливість. Щодо мене, то я від цього і задоволена, і ні. Якщо припустити, що прочитала концентровану і скорочену історію Галичини та галицької еміграції — то цілком задоволена. Але якщо взяти до уваги, що я бралася за читання есеїв про Квітку Цісик, то мої читацькі очікування були марними. Все ж таки хотілося більше роздумів про її життя та творчість. Та, з іншого боку, маючи такий вагомий пласт історичних фактів я вже мала ґрунт для своїх власних розмірковувань. І ось що прийшло мені на думку.
Люди, коріння яких століттями вросталося в землю, що лежить між Сяном і Доном, вирвані з цього простору, намагалися створити цю свою землю обітовану там, де опинилися. Тоді не існувало слово віртуальний, але вони справді створювали собі віртуальну Україну за океаном. Вони жили для цієї країни, творили для неї і мали велику мрію, що колись, наче журавлі із пісні Богдана Лепкого, повернуть її на прадідівські терени. Ця пісня, яку так натхненно заспівала та, що виплекала в собі тугу за птахами, яких насправді ніколи не бачила, стала квінтесенцією їхньої ідеї та місії, їхнім гімном. А ім’я співачки назавжди залишиться на скрижалях історії України, землі її предків. Квітка Цісик…
Галина Новосад
