В нашому дитинстві не було компьютерних ігор та і компьютерів не було. Були шашки, шахи, доміно, книжки та рухливі ігри на свіжому повітрі. А ще були поштові марки. Щонеділі ми з пацанами їздили трамваєм до філателістичного магазину, який розташовувався на «кормі» будинку-корабля у Чернівцях. Там тепер, здається, тисяча перша аптека.
Ти був не справжній пацан, якщо не мав гарного кляйсера та «джентельменського» набору марок. В нашому класі вчилася дівчинка, тато якої був відомим у місті філателістом. Він не раз бував в нашому класі і дуже цікаво розповідав про своє захоплення, захоплюючи і нас. Він, зокрема, навчив не гнатися за кількістю марок, а збирати тематично, що сильно заощадило кошти наших батьків.
Ми навіть не думали про цигарки чи ще якісь пустощі. Були, здається, і гуртки юних філателістів зовсім не схожі на «секти» піонерів-ленінців. Я, принаймні, не можу згадати, щоб хтось добровільно (!) збирав марки з Леніном чи з партією. Збирали авіацію, флору, фауну, космос тощо.
Ганялися за марками екзотичних країн та «трєуголки». Ми у дворі збирали футбол. Марки були і тодішнім «гуглом», і «вікіпедією», і всім іншим, що тепер є в одному смартфоні. Справа не в тому, що ніхто з нашого класу так і не став справжнім філателістом, але повага до цієї справи залишилася на все життя.
Займаючись чимось іншим, краєм ока ми відтоді спостерігали за філателією і філателістами, особливо з того часу як Україна стала незалежною і відбудувала власне виробництво поштових марок. Деякі з них достатньо цікаві. Краще збирати марки, ніж долари. Корисніше. Але не всі з цим тепер згідні.
Володимир Килинич
