Він був справдешнім членом нашої родини. Тамадував на нашому весіллі, і від його жартів та дотепів товариство забувало про варене й печене. Його бувальщинами можна було заслуховуватися годинами — такі оповідачі на вагу черленого золота у мандрах чи тривалих переїздах. Він стільки знав і знав стількох, що навіть оті 500 сторінок бісерного тексту, оправлені у цю книжку, яку писав до свого останнього подиху, певен, увібрали лише дещицю його багатющої життєвої саги.
Щасливий сьогодні тримати в руках цю книжку, бо то письмо не просте, а голосне. Вона справді звучить мені його теплим голосом, м’яким, як шелестіння сторінок. І згадуються вечірні передзвони, коли мав потребу 
послухати його поради, поділитися новиною, яка, був певен, і його зацікавить, а то й просто почути його голос.
Пригадую, після енного прочитання «Собору», а було це теплого літнього вечора, що перетікав у ніч, я зателефонував Володимирові Васильовичу, щоб сказати… сущу дурницю. Що відчуваю тут, у міській робітні майже фізичну присутність отієї протоки, де дід Нечуйвітер пильнує свої ятері. Що навіть гул нічного міста оце видається мені шелестом очерету.
Він вислухав і вдоволено (саме так, з якимись нотками тріумфу у голосі, наче знайшов однодумця) сказав:
— Усе просто, Валеро! Ти осягнув високу хвилю душевного стану самого Олеся Терентійовича, який описав цю картину.
Коли нам з дружиною довірили творити газету «Українська доля», ми найперше покликали до нашого творчо-каторжанського товариства його, Володимира Васильовича. І він 
охоче погодився. Попри поважний вік працював, як добре заведений годинник, — часто до пізньої ночі. «Мені цікаво», — казав і ні на йоту не кривив душею: це було добре видно навіть побіжно.
Видавець, журналіст, літературознавець. В усіх своїх іпостасях він був Справжнім. А найперше — у святому повсякденному чині Людини.
Зустрічався з моїми грінченківськими журналятами, розповідав про добре приятельство з Василем Симоненком, про тернистий шлях, який протоптували до читача Симоненкові книжки. Багато в чому і завдяки його, Володимира Біленка, сродній праці. Цю зустріч і досі тепло згадують очевидці.
19 травня Володимир Васильович знову буде в нашому університеті. Прийде до студентів оцією книжкою. І спогадами журналістів, книговидавців, митців, які зберуться на презентацію сього справді людиноцентричного мудрого видання.
Валерій Ясиновський
