За рік, коли я зосередився на літературних сюжетах з поетичною складовою (причини пояснив — проза суть земля; поезія — крила, навіть, коли ти не вмієш літати, але зберіг дитячість мрій), лише одна людинА, — закономірно, що це жінка, — виголосила претензії до моєї гри словом. Що підтверджує, що її спроби віршувати, були нічим инчим, як спробою графоманською, а відтак претензійною.
Я і так планував завершити ці психологічні літературознавчі етюди до 22 листопада, коли 
офіційно їх розпочав. Підкреслюю: у цих етюдах я був істориком літератури, не критиком.
Але так звані писателі й цього не зрозуміли (одна богоборча писателька на людях твердила, що я її не люблю).
Земля їх притягує більше, ніж мене. Тому цей проєкт завершиться, як усе на землі. Хоча це найдовший проєкт, який мене тримав. Тому скажу так: війна війною, кон’юнктура — кон’юнктурою, а література, яко справжній кіт-Сковорода, — сама по собі.
Навіть, після кацапського апокаліптичного (тут: наповненого гівном) чумаданчика…
Євген Баран
