Суспільство

Осінь, відірвана від гілки

Чомусь років ось уже 25 згадується мені один день. І не цілий навіть день, а просто ранок. Субота. Кінець листопада. Я не пішов до школи – прогуляв. Часто прогулював суботи. Пішов натомість у другий кінець села, де тоді була ферма.

Та так, нічого особливого, просто саме того ранку почалася зима. У повітрі висів густий іскристий серпанок. Ніздрі від незвички аж боліли від морозу. Дерева стояли геть срібно-білі. Кажу ж, нічого особливого, але саме цього враження не можна передати точно – слова надто слабкі й нікчемні.

Просто зникли пронизливі листопадові протяги. Зникла осіння неприкаяність. Ляда світу, яка ще вчора була відсунута, за ніч дивом зачинилася – і у світі стало затишно, тихо й безпечно. Ніби винесли з палати мерця, прибрали за ним постіль, помили підлогу, повісили нові фіранки, і раптом виявилося, що далі теж є життя, хоч у тебе зсередини щось уже назавжди відірване.

Але життя є.
Серед дороги стояли коні, вкриті інеєм. Дядько, вкритий інеєм, прилагоджував якусь відірвану шлейку. На возі лежав укритий інеєм силос. Із довколишніх коминів клубочився дим – хтось там варив перші зимові борщі та каші. А я йшов, уже й забувши куди, геть зачудований тим, що вперше в житті вловив ту мить, коли від гілки відірвалася осінь.

Сергій Осока

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.