— Полісся — перезволожена територія, — каже наш провідник у лісах за Олевськом Юрій Халімончук.
Ну так.
Вода тут скрізь. Але найбільше вразили річки в тому білоруському прикордонні, які тут жебонять серед гранітного каміння — достоту «фінський краєвид»!
Та й назви у річок усе дословянські, й докельтські навіть. Як ота… Пéрга.
— Не можуть пояснити звідки ці наші поліські назви — Коростень, Коростишів… Кажуть шо корінь «кор» означає «камінь», — веде далі пан Халімончук.
Ага, давньо-пермською мовою «кар» — камінь. А комі мовою — просто «місто». Кудим-Кар, Сиктив-Кар, Кар-Дор (комі мовою назва Архангельська).
То, може, й тут, у Поліссі, валяється фінське каміння?
Бо кажуть після Льодовика першими тут були предки фінів та саамів. Потім — кельти, трохи ґотів, а там і слов’яни. Щоправда, саме в Поліссі досі зустрічається, так званий, «лапоїдний тип».
Щоправда, особисто таких не бачив. Цього разу.
Ростислав Мартинюк
На фото: річка Перга
