Мала намір підкорювати гору ім. Фолкнера. Хоча життя вносить у всі наміри корективи, поки що тримаюся задуманого. Роман «Авессаломе! Авессаломе!» — продовження «Шуму і люті», роман, в якому розписано генеалогію персонажів і подано карту Йокнапатофи. Уже назва свідчить, що йдеться про біблійну історію відплати Авессалома своєму братові Амнонові за збезчещену сестру Фамар. І про батька їхнього Давида.
До речі, цей сюжет цікавив також Шевченка. Фолкнер показує смерть родини Сатпенів як історію смерті рабовласницького Півдня, як історію гріха, в якому кардинальну роль відіграє надцята частка африканської крові. Брат убиває брата не за інцест, він вже може його сприйняти, а за те, що в крові брата є частка крові негрів.
Роман читати непросто, але той, хто цікавиться не зовнішнім сюжетом, а пристрастями рівня Шекспіра, не кине книжку. Звичайно, Фолкнер неперевершений в описі метаболізму духу. Розі Колфілд у цьому романі, її сприйняття пострілу, що відлунює не фізично, а метафізично, ця стара жінка, що знає: розпочате має скінчитися й ховає у своїй парасольці сокиру, — образ вражаючий. Особистість Фолкнера така глибока, така сильна, що вона надає сенсу навіть смерті і розпаду.
Його роман — як напис на могилі: спинися, читачу, знай, до чого призводить гординя і марне честолюбство. Щоб збагнути «Шум і лють», потрібно прочитати і «Авессалома». Випадок Фолкнера про те, якою важливою є особистість самого письменника у літературі. Фолкнер був неймовірно глибокою і шляхетною людиною, а не просто освіченим письменником із критичним мисленням і неповторним стилем.
Роксана Харчук
