Щоразу чекаєш від Грудня баладу про сніг.
Він кашляє довго, стає в дивні пози, фігляр!
Картатим вкривається пледом увесь аж до ніг
і дудлить гарячий глінтвейн із кориці і хмар.
Заллє того винного пійла десь келихів сім.
Для Грудня це дрібка – він висушив би і річки.
Коли вже, здається, набрався, як мулу, утім
запалює всюди бурштинові довгі свічки
і казку свою починає з високих лісів,
що кожної ночі на кобзі співають пісень,
тужба за тужбою, плачі за плачами усі
стікають по вікнах молитвами із віровчень.
Розкаже про те, як ми разом стрічали Різдво,
навколо мара, а ще безліч ворожих доріг.
А ми у кімнаті від світу сховались удвох,
чекаєм морозів і вистражданий перший сніг.
Чекаємо дива, мов казку про давні страхи,
польоти у житі над прірвою так, без мети,
забуті відомі та ще невідомі гріхи
і всі нерозплескані наші з тобою світи.
І Грудень розкаже про справжній нічний снігопад,
про білі степи та блакитний сапфіровий лід.
Коли розповість, запиши, як зумієш, навгад,
і вишли на Схід.
Anatoliy Anatoliy
