Культура

Гримуча історична суміш про Станіславів

Книжка має красиву і загадкову назву — «Малхут». Це дебютний роман молодого, але вже доволі знаного в Україні письменника Остапа Українця, що з’явився у видавництві «Фабула» ще 2017-го року. Роман чекав своєї черги у моїй книгозбірні, аж поки запраглось чогось історико-авантюрного. А саме так я б охарактеризувала цей жанр. Автор взяв за основу історію свого рідного міста — Станіславова.

Всі знають, що саме так від початку свого заснування і впродовж трьохсот років звався сьогоднішній Івано-Франківськ. Але у реальну історичну канву Остап Українець вплів багато такого, що визріло в його уяві, доволі загадкового, а подекуди і містичного.

В середині 17-го століття Анджей Потоцький заклав місто між двома рукавами Бистриці і назвав його на честь небесного патрона свого батька і сина — Станіславів. Місто було задумано, як ідеальна фортеця у формі шестикутника, яка візуально нагадує булаву і символізує могутність шляхетного роду Потоцьких. Цей задум успішно втілив у життя архітектор Франсуа Корассіні.

Але Станіславу Потоцькому (сину) доля не дала можливості натішитися містом, що було закладене і назване в його честь. У віці 24-х років він гине у битві з турецьким військом під Віднем. Саме з цієї події і починає свій роман Остап Українець.

Але головні події роману все ж відбуваються двісті років потому — посеред 19-го століття. Головним їх фігурантом є бургомістр, натоді вже австрійського, Станіславова — Ігнацій Камінський. Хоча все почалося задовго до того, як молодий і не надто успішний адвокат та ще й з кримінальним минулим, став очільником міста. Ігнацій запалився ідеєю докопатися до таємниць двохсотлітньої давнини, коли до його рук випадково потрапив документ, написаний мадярською мовою про події значно давнішого часу.

Таким чином автор переносить нас на початок 15-го століття, коли, начебто, було засновано таємний Орден Дракона, що був покликаний об’єднати християн у священному союзі проти загрози ісламу. Членами ордену були представники династій Габсбурґів та Ягеллонів. А останнім вагомим лицарем ордену став володар Валахії Владислав ІІІ, якого ми більше знаємо за ім’ям Влад Цепеш Дракула. Тож тепер зрозуміло звідки походить це зловіще ім‘я.

Та повернімося до оповіді та постаті Ігнація Камінського. В історії австрійського Станіславова він відіграв дуже важливу роль. Ігнацій Камінський став символом відродження міста в прямому розумінні. Бо після руйнівної, так званої, мармулядової пожежі 1868 року він дивним чином зумів добитися авдієнціі Великого цісаря Франца Йосифа і дістати для міста величезні кошти на його відбудову. В цьому є певна загадка, а може й містична складова. Тим більше, що всі знали дивну пристрасть бургомістра пропадати в підземеллях старого міста. Конекцію між всіма цими фактами і спробував встановити в своєму романі Остап Українець.

Мушу сказати, що автор не оминув увагою і людину, ім‘я якої місто носить сьогодні. Одним з фігурантів роману є молодий журналіст Іван Франко. Не переповідатиму, як всю цю гримучу суміш історичних фактів автор замісив у сюжет роману. Але запевняю вас, що зробив він це дуже цікаво і захопливо. Читачу важко буде відірватися від книжки аж доти, поки не перегорне останню сторінку. Хоча мушу визнати, що стиль писання автора досить своєрідний. Мова оповіді не цілком звична. Але це, радше, не мінус, а плюс, бо, як на мене, вводить читача у атмосферу тієї епохи.

А ще автор примушує читача постійно вдаватися до послуг Вікіпедії, щоб зрозуміти певні речі з контексту, бо виносок з поясненнями практично нема. На жаль. Принаймні я читала роман, час від часу відволікаючись на історичні джерела. Навіть в деяких назвах розділів зашифровані певні глибокі символи, розгадку яких автор цілком віддав на відкуп читачу. До прикладу для розуміння суті одного з розділів треба було хоч трішки бути знайомим з творчістю Гомера, або ж, як мінімум, читати Олександра Бойченка (я вибрала саме такий простий і приємний спосіб).

Слово «малхут» перекладається з гебрейської, як «королівство». І в цьому теж зашифрований символізм. Добре, що автор вишукує ті наріжні камені, на яких збудована наша історія. Бо як сказав один з персонажів роману: «Треба знати фундамент, на якому будуєш!».

З усього видно, що Остап Українець закоханий у рідне місто. Своїм романом він прагне привернути увагу читачів до його історії. Бо погодьтеся, сьогоднішній Івано-Франківськ незаслужено опинився в тіні більш туристичних західних міст — Чернівців, Ужгорода, а тим більше Львова. Цілком ймовірно, що роман «Малхут» в багатьох людей викличе зацікавлення до цього міста і бажання побачити місце подій роману на власні очі. Навіть я, що побувала в Івано-Франківську десятки разів, зовсім по іншому тепер побачила його в своїй уяві.

І, щоб закріпити той магічний романтизм старого Станіславова, візьмуся читати наступний роман Остапа Українця, присвячений його малій батьківщині. Але це вже буде інша історія та інші мої враження.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.