Прочитала цікаву думку про те, що, можливо, деякі українські письменники старшого покоління слово «хамство» щодо своїх молодших колег використовують саме у початковому, майже біблійному значенні. Порушення ієрархії. Неповага до старших. Тобто незручні питання, озвучені навіть у коректній формі, – це для них уже очевидна неповага, бо як же можна посягати на святе?
Навіть більше, питання і певний заклик до дискусії сприймаються одразу як запрошення на «лобне місце», тобто Ґолґофу. Знову біблійні алюзії…
А я й не знала, до речі, що етимологія слова “хамство” пов’язана з іменем Хама – сина Ноя. Полізла читати, що ж там у них сталося. “Коли Ной із виноградного соку зробив вино і скуштував його, то сп’янів, тому що не знав ще дії вина, і, розкрившись, лежав голим у своїм наметі. Це побачив його син Хам. Він пішов і розповів про це своїм братам. Сим і Яфет взяли одяг, підійшли до батька так, щоб не бачити його наготи, і вкрили його. Коли Ной прокинувся і довідався про вчинок свого меншого сина Хама, то осудив і прокляв його”.
Це якісь незбагненні пристрасті, якщо чесно. Проклясти сина за те, що побачив батька голим і поділився цим з іншими (тут уже лізуть якісь інші аналогії, але боюсь, що вони можуть бути сприйняті криво).
Звісно, з сьогоднішньою оптикою неможливо судити про “хамство” тих чи інших біблійних персонажів. Однак, здається ми й з деякими сучасниками часом говоримо про все це, маючи геть різні точки зору і способи ділитися ними. Ми їм про квадратне, а вони нам – про солоне.
Ірина Цілик
