Я відзначив 300-річчя Григорія Савича Сковороди 20-кілометровою ходою поміж селами… Вийшов ще затемна. Хотілося якось сердечно, по-сковородинськи з людьми побалакать… Але сучасний нарід не сильно ведеться на такі розмови. Один тільки дядько в мене спитав: «А ви не знаєте, коли свєт дадуть?»
А я йому кажу:
— В кожній людині, в кожному з нас є своє внутрішнє сяйво!
— Га?
— В кожному з нас, кажу, є своє світло. Світло Добра й Любові. І якщо вдасться нам розпалити той благодатний вогонь в серці своїм і в душі своїй, то більше ніякого додаткового світла ми й не потребуватимемо…
— Та! Нашо ото його плести?! — розсердився дядько, і пішов у свою темну хату…
А я оце думаю, що коли дядькові дадуть «свєт», і він увечері включить новини, та почує звідти, що сьогодні 300 років від дня народження «Мандрівного філософа»… То він скаже дружині:
— Бля! Галю! Я здається, сьогодні бачив того Сковороду вранці…
А вона йому скаже:
— Меньше треба пити Миколо, бо завтра тобі й Шевченко явиться…
Віталій Чепинога
