Політика Суспільство

Про біль, який паралізує

Ці короткі нотатки про прагнення справедливості через *опу за браком альтернативи. Певні імена, прізвища й позивні достойних людей не згадуватиму, бо їх носять достойні люди. Але в багатьох, особливо тих, хто «мешкає у фейсбуку», саме через це і рве дах. Притомні люди втрачають над собою та своїми емоціями контроль. Бо бачать героїв, гідних громадян не лише тими, хто захищає Україну на фронті. А й тими, хто наведе лад у тилу.

Адже несправедливо, що президентом України є той, хто дружив із Кіркоровим, знімав «Сватів», витирав ноги гумором об Голодомор, Майдан і загалом країну. Несправедливо, що перемогу привласнять Єрмак, Арахамія, Тищенко, Подоляк, Шуфрич, Бужанський. Несправедливо, що колаборанти тепер перефарбовані і їм усе списали.

Тому частина громадян щиро хоче, аби герої, достойні, гідні громадяни, скористалися своїм статусом і бодай не тиснули декому руку. Проте Арестович і Єрмак фоткаються із Залужним — людиною, яка нині має найвищий рівень довіри, і це справедливо. І Залужний не тицяє Єрмаку дулі, як би мені особисто цього б не хотілося.

Дописи і коментарі у соцмережі, які багатьох обурюють, і це правильно — насправді крики розпачу й відчаю. Це — безсилля. Це розчарування не в конкретних достойних громадянах, а в тому, що гаряча фаза війни мало що міняє в нинішній владній верхівці. Це крики болю від неможливості бодай через когось вплинути на те, аби московський патріархат ліквідували, Шуфрича посадили, Арестовичу заткнули рота, від Довженко-Центру відчепилися, канали «Прямий» і «Еспресо» повернули в єдиний ефір тощо.

Коли людям болить, вони себе погано контролюють. У мене на початку минулого тижня загострилася хвороба, я не міг ходити — і погано себе контролював через біль. Тож біль ніби різний за природою — суть одна. Ну, а всім нам перемог над зовнішнім та внутрішнім ворогом.

Андрій Кокотюха

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.