Семінари творчої молоді від «Смолоскипа» — мільйони позитивних спогадів. Спогадів, які не здатен розвіяти навіть невблаганний ураган часу. Безупинні нічні розмови під чарку — про літературу і сенс життя. Дискусії і суперечки. Веселі й курйозні випадки, один з яких розповім. Це було, здається, 1998 року. Нещодавно саме вийшов перший роман Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві», який отримав широкий розголос. Василя запросили на СТМ, де він мав презентаційний виступ. Решту часу він або слухав виступи інших учасників семінару, або читав книжки, бо на передодні вирішив припинити будь-які стосунки із «зеленим змієм».
Ми ж, молоді, грошей і часу на це щастя не шкодували, тому вже на третій день семінару опинилися «на мілині». Тоді ще оплачували додаткові доповіді учасників семінару і непогано: за 5-7 сторінок рукописного тексту видавався гонорар у розмірі 20 грн, що тоді було еквівалентом 10$.
І от у нас із Андрієм Кокотюхою виник геніальний план. Пропонуємо Василеві написати доповідь за його «Дефілядою», підписуємо «Сергій Пантюк» і отримуємо жадані 20 грн. Заробіток ділимо навпіл. Василь вислухав нас, усміхнувся і погодився. Десь за двігодини я вже ніс до адміністрації семінару готову доповідь…
Чи треба казати, що на першу десятку було затарено 4 «піхурі» горілки і купу закуски, серед якої — свиняча «корона» — зрізані зі шкірою голови привуджені вуха. Поки ми знищували це все, Василь Кожелянко сидів з нами, пив сік і очікував на свій гонорар. І раптом Андрій Кокотюха каже:
— Ми отут подумали і хочемо запитати: хіба Василь так багато зробив для реалізації цього проекту? Ні. І сам не п’є зовсім. Тому пропоную дати йому лише чверть заробленого — 5 грн! Ніхто не проти? А ти, Базіліо, не проти?
Василь лише усміхнувся, взяв 5 грн, покрутив у руці і поклав назад на стіл:
— А, нехай все буде для загальної потреби. Лише соку мені купіть…
І ми радісно побігли за бухельцем…
Сергій Пантюк
