Культура

Хрест Стефаника в Чужому полі

«Жаль, що гроші не дали нам поговорити про літературу. Вона у нас іде якось за принципом: хто в ліс, а хто й за патиками. Словом, хто що придумає. Так і творить, не дивлячись на инчих і ні з ким не радячись. Ми до цього часу козакуємо, навіть дискредитуючи козацтво. Якби у нас був літературний центр – справа би стояла по-инчому».

Куліш – Драгоманову, 1875 р.

Куліш був романтиком, бодай тому, що вірив. Про «єдиний центр» мовчу і не коментуватиму. Всі українські сучасні писателі, хто мав до того стосунок, — прос*али сей ЦЕНТР. І нема кого звинувачувати, — від Шевченківських лав-регатів до провінційних живодерів, — у тому числі і я знаю свою провину.

Бо все гадав про стратегію і перспективу, і про тих, що йдуть, і попри йдуть, шось роблє. Робили вони мало, брали більше, але від Мушкетика — ми не обрали жодного письменника з Іменем, лише Кон’юнктуру, а після Баранова пішов повний пофігізм етичний і естетичний. Я і досі не впевнений, що краще — не йти і жувати соплі чи йти і тримати удари?

Нині хочу говорити про «жанрову літературу».
Поштовх дав Василь Добрянський, який написав нового романа, і коментарі Андрія Кокотюхи до нього, дуже професійні.

Усілякі претензії літературних «Романчуків-Барвінських», — «чесних, але дурних» (цитата з листа Стефаника), — маємо залишити. Інакше вчорашній день сеї літератури, стане Стефаниковим Хрестом на Чужому полі. І простоїт він не довго.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.