Взявши інтерв’ю у Поклонської, Дмитро Гордон остаточно заплямував себе – такий невтішний підсумок висловлюють більшість аналітиків у царині вітчизняних медіа. Але чи не найточнішим та оригінальнішим є журналіст Павло Казарін.
Село. Малолюдно. Їдемо з чоловіком в авто. Під магазином «Фора» стоять двійко підлітків. На вигляд восьмикласник з п’ятикласником. Стоять із ящичками різнобарвних квітів. Продають на розсаду. Запримітила кольоровий острівець здалеку. Прикипіла поглядом до дітей. Не можу проїхати повз таких продавців.
«Жаль, що гроші не дали нам поговорити про літературу. Вона у нас іде якось за принципом: хто в ліс, а хто й за патиками. Словом, хто що придумає. Так і творить, не дивлячись на инчих і ні з ким не радячись. Ми до цього часу козакуємо, навіть дискредитуючи козацтво. Якби у нас був літературний центр – справа би стояла по-инчому».
Куліш – Драгоманову, 1875 р.
У ці травневі дні (9) народився Геній, Юрій Герасимович Іллєнко. І вже 10 літ як його нема з нами. Ще й досі не вкладається в свідомості – бо такого, здається, не може бути. Юрій Іллєнко не міг вмерти. Не мав права. Він же доба. Але він вже історія! І що таке ті його 75 років — справедливо запитує Оксана Пахльовська в статті «Геній і Піраняс»?
