Маю десятки порад — як любити природу, як дружити з мурашками, осами, попелицею, як раювати серед недоторканих багатств нашого рослинного й тваринного світу.
Усе це гарно й біофілософськи справедливо. Але реальне життя набагато складніше. В березні 2011 року ми перебралися в цю садибу й заходилися доводити її до ладу.
Десь у 70-х цю хату і всю інфраструктуру будував Дід — про нього гарна слава, і недарма. Але по його смерті останні років 8 садиба то пустувала, то заселялась якимись випадковими людьми, які, це очевидно, ні про що не дбали, зате засмітили територію (ґрунт) капітально.
Ми застали тут тропічні зарості бузини, акацій (ще й досі ними топимо) і кілька старих яблунь, які я кинувся рятувати, бо теж шаную старі сорти.
На сьогодні залишились скалічені, але омолоджені й плодовиті Антонівка, дві Малинівки і Ґолден делішес. Крім того, починають родити молоді — Симиренко і ще якийсь зимовий сорт. Була єдина величезна груша-дичка, наїдку з якої було мало, а гниль від гниличок і пряма загроза, що від вітру впаде на хату або на лінію 10 кВ, змусили її ліквідувати.
Всі мої молоді груші відмовляються тут жити і, схоже, тільки посприяли розквіту чорного раку. Якого тут, як і попелиці на бузині, очевидно, вистачало й раніше.
А виноград — це таке чудо й краса.
Крім технічних (Ізабелла, Лідія, ще якийсь), які я навіть на зиму не вкриваю, я, звичайно, завів Кодрянку, Тімур, Аркадію тощо — оці десертні сорти й стали приманкою для комах.
Так я вам усім от що скажу.
Можна все це вирощувати, але клопоту воно завдає… ну, скільки видержиш і ще трохи. Є якась краса в цій боротьбі, в порятунку, здавалось би, приречених рослин.
Правильного й повноцінного господаря з мене вже не буде — то хіба це велике диво? Його тепер ніде немає, ніхто навіть не розуміє, що це таке — доглянутий маєток на 0,5 га.
Так що вистачить нам із Юліанівною і винограду, і навіть трохи груш буде, не кажучи про гори яблучної сушні. А осині гнізда, попелицю й мурахів можемо продавати на кілограми, тільки ніхто не купує цих корисних друзів…
Василь Триліс
