«Матч смерти» — хто пам’ятає цей благословенний фейк із збірки «1000 і одна вєлікая отєчєствєнная ночь»? Ага, полонені «динамівці» виграють у німецької солдатської команди, а ті страчують їх (у безсилій фашистській злобі).
Насправді, товариські матчі в часи Райхскомісаріату в Україні — поширене явище. У Києві місцеві грали переважно з мадярами, в інших містах — з німцями, румунами та італійцями. І матч між якимись «динамівцями» та якимось «німцями» очевидно був і в самому Києві. Ну, типу пограли — і розійшлися….
Але для СССР то була ознака того, що німці — ЛЮДИ, а не окупанти. І футбольні фієсти на території ворога були вкрай небезпечні. Тому й вигадали фейк про страту «динамівців» (нєпрємєнно страту!) — ще й пам’ятник поставили цій брехні на вул. Грушевського (2013-го року).
Бо НЕ МОЖНА вигравати у окупантів на їх території — і залишитися живим. Тоді твої гравці або колаборанти, або нікчеми, або корисні ідіоти в театрі ворога.
Що ж сталося нині у Москві?
Громадянин країни, яка зазнала агресії з боку РФ, їде на ворожу територію і грає з умовними «німцями» в умовний «футбол». Пропаганда країни-агресора здобуває цілу купу ідеологічних плюсів, а воюючі українці тішаться «перемогою» — в «станє враґа». За перемогою наступають «обнімусі» — з отим ярмарковим осетином (бити справжнього русского Москва не дала). І власне на обрії — МИР (тобто почесна капітуляція).
Уявити, що Усік привіз до Москви замість синьо-жовтого прапора зброю і спробував прямо на трибунах ліквідувати кілька високопоставлених чиновників РФ, не може навіть досвідчений фантаст.
Чому?
Не лише тому, що Усік — давно русскій.
Мовою, церквою і вдаваною нездатністю визначити «чий Крим».
Власне, самим українцям не потрібна СПРАВЖНЯ перемога. І СПРАВЖНЯ війна. Їм, скоріше, потрібна СИЛЬНА ЕМОЦІЯ, яка була б ідентична відчуттю перемоги.
Того буде цілком досить.
Зараз я навіть думаю, що сентиментальне визначення «Небесна Сотня» — відносно вбитих повстанців 20.02.14 — геніальне «відкупне» для колективного українського «інфанта». А «Пливе кача» — частина знеболюючого для мас, які опинилися на межі справжньої революції — тобто зміни правлячого класу, тотальної війни проти Москви і постання Нової України.
Тобто, Україну можна купити «Небесним Усиком».
Можна! Це чітко уяснили вороги.
І хоча Москві із нами далі важко й непередбачувано, але вона швидко вчиться, маневрує і незабаром скаже устами свого фасадного спікера: «Да Слава Украйіні, рібята! Чо ви, абідєлісь што лі? Ґєроям слава. Ми же братья…»
Ну, й обов’язково перекрасять усі мости через Москва-ріку у синьо-жовті й червоно-чорні кольори.
Буде глибока сатисфакція.
Не сумніваймося.
Ростислав Мартинюк
