Ідея буккросингу мені завжди видавалася вкрай непривабливою та штучною. Хтось може сприйняти цей закид як випендрьож. Але нахабно скажу: це тому, що я небайдужий до книги і вмію їх (книжки) читати. Залишати випадкові книги, щоб їх обміняли на випадкові книги? Серйозно?
Наведу як приклад магазин секонд хенд. Там є тисячі речей, дай Боже, щоб одна підійшла, і якось відповідала хоч якійсь вашій потребі. Ну, з книгами ще критичніше. Це вигадка, просто такий безглуздий та дешевий позитивізм, гра, де ти завжди красивий, але в основі якої — байдужість до книг як мистецтва, і до читання як мистецтва. Тому що читання також мистецтво. І неймовірно складне. Тобто це свідчення профанства в цій галузі.
Ну, може, на хвилі хтось почне читати, але це одиниці, винятки, що підтверджують правило. І звичайно, завжди бачу виродження, зниження рівня книг обміну.
Наприклад, буккросинг практикували якийсь час в університетській бібліотеці. Там стіл такий стояв з книгами, і асортимент ставав дедалі банальнішим і непотрібнішим (від слова «непотріб») від обміну до обміну. Це повчально спостерігати. І це — правило. Про це знають всі, хто хоч раз відстежував процес. Але його, як правило, не відстежують.
Звісно, книги треба купувати, нехай задешево, нехай іноді за копійки, а іноді дорого, але купувати. Так само як за кошеня завжди просять ціну. Безумовно те саме заслуговує книга. Автор вкладає в неї набагато більше, аніж кіт вкладає у кішку, повірте. У всякому разі, це настільки ж пристрасний, але набагато триваліший процес. Буккросинг це ідея людей, які не вміють читати. Це правда.
Сергій Воронцов
