Вона самотня і вільна. З нападами романтичності. Аж до непристойного. Ті романтичні загострення завдають їй безліч неприємностей, загрожують її жіночій незалежності і дорого вартують фінансово.
Останньою неприємністю став місцевий поет, якого кличуть – Гугль. Те прізвисько причепилося до нього, коли він у сивушному дурмані признався друзям, що свої рими виколупує не з голови, а з Гугля… Відтоді його не інак, як Гуглем і кличуть.
Але Вона того тоді не знала…
На якійсь убогій презентації їй подарували бібліотечку книжок місцевих авторів…
Хвилиною чергового безсоння відкрила на свою біду одну із тих книжок. І уздріла там рядки, після яких до рання не стулила повіки…
Наступного дня пішла на його пошуки. Пішла – аби лиш… Просто, аби лиш поглянути на ту дивовижну, з такою тонкою душевною конструкцією людину, що здатна так писати… Аби побути хоча б поруч з тією спорідненою душею, шукати яку втомилася і вже не сподівалася.
… А через кілька тижнів… вони сиділи і пили непоспіхом каву на його холостяцькій, занедбаній кухні…
Вона дивилась потай на його опасисте, розм’якле, в старечих плямах тіло, неохайно обгорнуте запраним кошлатим рушником і не могла втямити: ЩО може бути спільного між цим тілом і тими Божими рядками, котрі так збурили її свідомість?!!
Дивилась – і нічого суголосного не помічала. Абсолютно нічого! Фізично він був мерзенним. Неохайним. Від нього смерділо. Він розкидав довкола недопалки, по кутках громадились брудні шкарпетки та його вилинялі предвічні труси…
І управи на нього не було жодної.
Він виявився яскравим, що фонтанував жестами та фразами, холериком. Від нього давно повтікали дві законні дружини, а третя, вже приблудна, хоч і з приплодом таки від нього, жила окремо і вважала за доцільне бачитися з ним вряди-годи, раз-двічі на рік у великі свята.
Але ж вірші!!!
Звідки в нього ті вірші?!! Як в такому тілі тримається ТАКА душа і продукує ТАКУ поезію?!!
Вона не розуміла і чудувалася, кожного разу беручи до рук книжку з його віршами. Читала ті вірші і ладна була закохуватись знову і знову по… далі нікуди…
Але не в нього ж!
І усвідомлення жорстоке: ніколи-ніколи-ніколи не можна ідентифікувати поезію з біологічною оболонкою автора. Надто разючі бувають категорії, з-поміж яких любити можна лише одну…
Інеса Фтомова
