Вероніка Скляренко… 06.02.23 не стало нашої Веронічки… Інтелектуалка, дотепниця, з тонким почуттям гумору й душею дитини… Талановита. Трудяга. Не здатна на підлість і зраду. За зовнішньою байдужістю й цинізмом до навколишнього світу — глибина, співчуття, підтримка…
Сили не безмежні… Підкосила хвороба, з якою мужньо боролася. У Гдині (Польща), де була після 24 лютого, давали обнадійливі прогнози. Та, певно, Веронічка втомилася… І пішла, як жила — чи то по-скляренківськи, чи то по-англійськи тихо, не попрощавшись, уві сні…
Що ж ти так поспішила, подруго дорога!?!?
Ми ж лишень у четвер домовлялися одразу після перемоги неодмінно відзначити зустріч… Лети, щира душа! Нехай у царстві Божому тобі буде легко і затишно! Колись зустрінемось… Друзі, пом’яніть…
Наталя Павлючкова
Не стало нашої Веронічки Скляренко…
Веронічка, це так багато.., так важливо, так ніжно і так яскраво… Вона і мені відкривала інший світ… Вона завжди доводила кожним своїм рухом, що можна жити вільно, відкрито, відверто… Її світ був таким неповторно безкомплексним, легким, таким незашореним, іронічно надійним… іншим…
З Веронічкою нічого не було страшно і все було прекрасно… Гуляти майже вночі ланами Кіровоградщини, у першому колгоспі в Богданівці: бо ми пішли подивитися на зірки…
І навіть, коли нас застукали на траурному мітингу, присвяченому смерті Брежнєва, в кабінеті у парторга університету, коли були зачинені двері і стиха вимовлено: «вот эти две себя вызывающе вели на траурном митинге…» Але тоді ми на всі запитання відповідали хором, щоб не здати одна одну…
Це така невід’ємна частина мого першого курсу, що начебто серця зараз стало менше…
Світла пам’ять… Як боляче…
Веронічка ще й була просто неймовірною бабусею… Я просто заслуховувалася, як вона розповідає про своїх дівчат…
Співчуття осиротілій родині… І всім нам…
Усім своїм життям Веронічка довела, що можна жити вільною попри все… Якщо у тебе така вільна і легка душа… Веронічка навчила мене, що так жити можна… Не у всіх вистачає на це таланту… Вона була в цьому просто геніальна… Завжди буду вдячна генію життя Веронічки Скляренко… Світла пам’ять…
Ірина Красуцька
Веронічка… Вона завжди була для мене прикладом нездоланного оптимізму та самоіронії, які допомагали вижити за найважчих життєвих обставин. А ще пригадую «Токай» на Володимирській гірці і її безапеляційне: всі мужики однакові, у них лише зарплати різні!!!
Ти була класною подругою!
Спочивай з Богом….
Людмила Майор
… А мій перший спогад про Веронічку – ще зі Знам’янки: пам’ятаєте той наш колгосп? Здається, саме там я вперше побачила її дивовижні малюнки: з таким іншопланетним настроєм… Щось фантастичне і космічне, з мерехтливим відчуттям польоту…
Не знаю, де брала вона сили ще й малювати: в перервах між земними буряковими кагатами, в холоді і під мжичкою. Але такою Веронічка для мене і залишається: людиною, яка бачила більше, ніж наш звичний тривимірний світ… Дуже боляче… Світла пам’ять…
Алла Мазур
Світла пам‘ять! Царство Небесне! Вероніко, ти частина нашого життя, спочивай з миром! Завжди в серці!
Тамара Метерчук-Григор’єва
