… Коли мій малий син колись посопував у дитячому візочку, я під Борисоглібським собором у Чернігові читав свіжий роман Юрія Мушкетика «На брата брат». Таке не забути: син, собор, книга…
Нині ж 90-літній Юрій Мушкетик в інтерв’ю Леоніду Ісаченку називає саме «На брата брат» своїм найкращим романом. Хоча ще є і «Яса» – груба така книжка в чорній палітурці, з перекресленою назвою, короткою, як зблиск козацької шаблі. А ще є «Біла тінь» – у ній така елегія чоловічо-жіночих стосунків уповні…
А ще ж Юрій Мушкетик – легендарний редактор журналу «Дніпро», де, аж допоки його не нагнав ЦК КПУ, друкував «на грані фолу» гострі речі тих, кого нині звуть класиками.
Ще ж Юрій Мушкетик стояв біля витоків Товариства української мови імені Тараса Шевченка і Народного Руху, і як дбайливий господар беріг ті витоки, щоб не замулились аж зразу при виході… На відміну від Бориса Олійника, що зрадив і побіг у Москву прислуговувати Кремлю, – про гнилу його душу говорить Юрій Мушкетик у тому ж таки інтерв’ю, як і про доноси Павличка…
Пригадую, як Юрій Мушкетик махав руками, коли на засіданні оргкомітету зі створення Товариства української мови імені Т.Шевченка я розказував лукаву позицію Станіслава Реп’яха, який для киян вбирався борцем за українство, а в Чернігові був вірним члєном обкому компартії і захищав два унітази у квартирі першого секретаря обкому Палажченка…
І ще – про творчість.
Розказував мені Юрій Михайлович фантастичну річ на книжковому ярмарку, що його проводила чернігівська «Просвіта»: у селі неподалік Боборовиці під час війни чоловік приїхав із фронту до рідної жінки розбиратися з її зрадою… на танку. «Це ж така правда, що в романі напиши – не повірять!» – бідкався письменник.
… Юрій Михайлович із Веркиївки, що коло Ніжена. На жаль, хата не збереглася. Але є музей поки що Кирпоноса, який за рішенням сільської ради і стараннями рухівця Максима Вертюка має перетворитися в сучасний музей національної пам’яті – там і відбудеться повернення додому Юрія Мушкетика.
А в його 90-ліття побажаймо собі ПІЗНАТИ нашого неголосного, некрикливого, але такого твердого у праці і в українстві земляка-класика.
Василь Чепурний, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
