Політика

ВЕЛЕТИ ДУХУ серед нероздуплених співгромадян

Для когось це прозвучить не в тему, але я хочу це сказати саме сьогодні, 14 жовтня. У День захисників Вітчизни треба посилено думати про те, аби в нашій країні було чимпоменше захисників Вітчизни. Щоби нашу країну не треба було ні від кого захищати. Щоби наша країна взагалі забула, що таке постріли, 200-і, волонтери, добробати.

Воювати – протиприродно.
Треба жити, а не помирати у своїй країні. Заробляти гроші, кохатися, подорожувати та й просто ЖИТИ щодня і щохвилини – ось що природно.

Я схиляю голову перед кожним, хто сьогодні є захисником (-цею) моєї Вітчизни. Ви робите героїчний вчинок. Героїчний саме тим, що він перевершує людську природу.

Не є нормою свідомо ризикувати життям заради країни, яка не робить тебе щасливим. Не є нормою проти чеченських найманців воювати силами вчорашніх електриків, слюсарів чи айтішників. Не є нормою в 3-му тисячолітті далі робити армію рабочіх і крестьян замість професійної армії, як у всьому світі. Не є нормою мовчазно погодитися, що ця війна не передбачає кінця, а отже, через горнило «буків і градів» ризикує пройти чи не більшість дорослого населення країни в наступне десятиліття.

Не є нормою сьогодні у фейсбуці постити всякі патріотичні картинки, а свого синочка тим часом відправити вчитися до Польщі, аби за ним не ганялася повістка. Не є нормою вважати, що захист Вітчизни – це чоловічий обовязок суто за статевою ознакою. Не є нормою волонтерити на 5-му році війни і возити шкарпетки на передову, досі підміняючи функції держави і робити її ще лінивішою.

Не є нормою освячувати святою водою в присутності всечесніших отців предмети вбивства. Війна як така, з усіма її потворними гримасами – не є нормою, ЛЮДИ!
Не звикайте до неї аж так.

Не оспівуйте героїзм як щоденне явище, інакше його не стане дуже скоро. Не глорифіковуйте смерть і не вчіть майбутніх українців на прикладах смерті – вчіть їх заможно й успішно ЖИТИ назло ворогам.

Я хочу привітати захисників Вітчизни як тих людей, які замість нас зголосилися захистити цю препаскудну несправедливу країну. Вони – великі люди. Ідейні, цілісні, натхненні чимось таким, що нормальній людині, зацикленій на щоденному життю, не під силу збагнути. Їх я й вітаю – цих прекрасних ненормальних людей, які кінцівки свої готові лишити на огненних полях цього невдячного краю.

Їх я й вітаю – цих велетів духу, які колективний спокій нероздуплених співгромадян поставили вище за своє особисте та родинне життя. Я вітаю тих людей, які стали людьми війни не через злість, не через надмір агресії – а через велику і досі неоціненну ЛЮБОВ.

Дякую кожному іменю і прізвищу, яке щодня в бінокль бачить мордор і відділяє мене від нього. Дякую тим, хто невідомо звідки черпає в собі мотивацію бути на неоголошеній війні і не покидати свій пост, хоча за метр бачить нелегальну кришовану контрабанду. Дякую тим, хто сам себе переконав у святості свого вчинку. Схиляю голову. Бо ні держава, ні суспільство цього явно не заслуговують.

Нашим захисникам (-цям) не потрібні оди й панегірики. Їм потрібні прості життєві докази, що їхня самопосвята – не намарна. Тому сьогодні не треба битися в ура-патріотизмі, адже наші воїни мають сто причин проклинати свою державу.

Не треба впадати в запаморочливий стан пафосу.
Треба щодня робити все, аби теперішні захисники Вітчизни завтра змогли вернутися в нормальну, а не корумповану країну; в заможну, а не розкрадену країну; в щасливу, а не погаслу країну.

Це й буде найкращою нашою подякою всім тим, хто зараз там, на тонкому перешийку між життям і смертю.

Остап Дроздов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.