… Жбурнув книжкою, встав і пішов… Іво Бобул перервав інтерв‘ю з Еммою Антонюк… Закинув їй: «В 32 роки ти без дітей і чоловіка…» Кофлікт Іво Бобула з молодою журналісткою можна розглядати в різних аспектах — і він буде виглядати абсолютно по різному. Перше, що хочеться сказати — суттєво змінились принципи журналістики. Раніше на факультетах журналістики існував такий важливий предмет як «Основи журналістської етики»…
Так от, якщо коротко, то ці принципи забороняють журналісту робити об’єктом своїх насмішок чи кепкувань — фізичні чи психічні вади людини, дефекти її мови, її вік, її національність, колір шкіри, релігійні переконання чи сексуальну орієнтацію.
Ні, я не натякаю, що у шановного колеги Іво Бобула є якісь вади — навпроти, він талановитий, красивий, самодостатній чоловік. Але, як кажуть, з непростим характером. Колеги знають його жорсткість і особливу манеру спілкування, але ніхто й ніколи не ображався на нього, а тим більше не пробував конфліктувати з ним. Бо кожен з нас не без гріха — у кожного свої прибамбаси, як кажуть у музичній тусовці.
Тож журналіст, який обирає собі об’єкт для спілкування, має хоча б елементарно знати характер артиста, знайти певний алгоритм розмови, а не мати одну-єдину модель спілкування з усіма. Бо це відноситься до фахових рис цієї професії. Мені здається, Іво є за що поважати — і якщо журналістка зважилася на спілкування з ним, то мала би врахувати манеру спілкування цього артиста. Інша справа, коли журналіст навмисно прагне провокації, бо скандал в ефірі чи перед телекамерами це той прийом, який часто приносить популярність, — хоча й дуже сумнівну. З цього погляду Іво — ідеальний об’єкт. Він не буде віджартовуватися чи переводити стрілки на іншу тему, не пробачить також неповаги чи навіть легкої іронії щодо себе…
Може це й потрібно було Еммі, журналістці з шармом тендітної дівчинки-підлітка, якій схотілося трохи потролити метра естради. Може розраховувала, що її своєрідний шарм вплине на артиста. І він таки вплинув — «сонечко» це дуже лагідне, хоча й трохи фамільярне звертання до журналістки легко зрозуміти. Очевидно, вона в своєму інтерв’ю дещо порушила ті психологічні межі, які маестро встановив для себе — і не дозволяє нікому їх переступати. Так, він має на це право — хочете спілкуватись, приймайте мої правила гри, або відчепіться.
Інша справа — це те соціально-культурне тло, на якому ми сьогодні існуємо. Його особливість у тому, що у нас в Україні, окрім усіх інших жахливих вад суспільства буйно процвітає «ейджизм». Дискримінація в ефірі артистів за віком, якесь зневажливо-зверхнє ставлення до всього попереднього творчого покоління. Як нас не обзивають у кулуарах «Динозаври», «Мастодонти», «Старпери», «Нафталін»… Але крім усього іншого, це говорить про моральне обличчя молодого покоління, якому не заклали елементарних норм спілкування. Це багатьох дратує і ображає.
Але існує і значно вищий тип зневаги, він закладається через сучасне телебачення. Ніколи не забуду той випуск «95 кварталу», куди запросили нашого дуже відомого артиста. Протягом усього епізоду його намагалися тролити і розігрувати, хоча він робив вигляд, що не розуміє цього. Але фінал того сценічного номеру мене вразив. Остання репліка була така: «Давайте подякуємо метру, що знайшов час відвідати наше шоу — між візитами до уролога і проктолога…»
Хіба ще в якійсь країні можливі такі жарти?! Це ж елементарна публічна образа честі і гідності — при хорошому адвокаті — можна було б отримати солідну компенсацію за моральну шкоду і покарати жартунів… І я б це зробив. Але це був не я.
Отож, для того, аби зрозуміти, що відчувають деякі артисти, які ще повні творчих сил, але відставлені вбік, бо є зовсім інша когорта молодших і гарячіших. І далеко не всі з них кращі і професійніші за попередників, декому було б варто повчитися у старших колег. Але, на жаль, такі у нас сьогодні телеканали, їх власники і топ-менеджери — їм не до культурних питань. Бо потрібно заробляти бабло і готувати нових «агентів впливу» і «лідерів суспільного інтересу». Які будуть допомагати вести «піпл» у потрібному напрямку.
Ну, й ще не варто виключати одну версію. Не зважаючи на отаку інформаційну ізоляцію цілого покоління, деякі артисти продовжують активно гастролювати, причому не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Але ж так хочеться декому зачистити культурний простір під себе, витіснити, видавити останніх «метрів», щоб остаточно запанувати не лише в ефірі, а й на сценічних майданчиках.
Тож коли ви вчергове зіткнетесь із подібною ситуацією, коли так захочеться перемити чиїсь кісточки чи пнути ногою когось зі старших, згадайте ці слова. Це все так сумно… І хіба справа в одному Іво?
Анатолій Матвійчук
Pingback: Книжки, що формують особистість – Хвиля Десни