Культура

Мій Іван Франко

Якось з ним у мене особисто не складалося — у школі, звісно, казка про Фарбованого Лиса була знаменитою, а дорослим часто повторював з «Грицевої шкільної науки»: «Бачиш, Грицю, оту хату? То школа…»

Але поезії його мені й раніше, і тепер видаються робленими, складеними (як і в Павличка, до речі), на відміну від вільної течії поетичної мови Шевченка.

Однак вірш, що став романсом «Чого являєшся мені у сні», та «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», як і Павличкові «Два кольори», є перлами української поезії.

Зате написав Франко більше томів, аніж Ульянов (бандитська кличка — Лєнін). Проте їх всіх не друкували, щоб Ілліча не перевершив…

Насправді, причина ще ж і в іншому — не друкувалися ті його речі, які були проти марксизму-соціалізму, що ним перехворів Франко. Недарма привид соціаліста Драгоманова переслідував його ув очу — наяву для нього.

Звісно, в школі читав «Борислав сміється» і тепер мені не дивно, що євреї ліплять з нього антисеміта. А знамениту цитату Франка «Коли я ознайомився з партіями марксистів, соціалістів, лібералів та демокоратів, то за спиною кожної з них побачив хитрий писок жида» професор Ярослав Грицак доводить сфальшованою. Щоправда, не утруждає себе доказами, а лишень підозрює, що її вкинули в публічний простір спецслужби.

Франка об’явили ще за радянських часів хворим на сифіліс, доказом чого ніби то були його страшно покручені руки, що син писав замість нього, а він ті руки вимочував у холоднючій джерельній воді, гамуючи біль. І українці проковтнули цю брехню про сифіліс.

Тільки тепер, десь років із 7 тому, я почув по радіо слова якогось вченого медика, що насправді то був різновид артрозу. Проте ми, українці, не розтрубили цього діагнозу по всіх усюдах, щоб забити отой, брехливий…

Не цінуємо своїх.
Як не цінували Франка галичани і за життя, продавшись на виборах за ковбасу та не пустивши його до австрійського парламенту. Проте в Чернігові Коцюбинський публічно збирав кошти на лікування Франка, про якого написав гарний реферат.

Але в столиці України й подосі нема йому пам’ятника — ініціатором побудови виступив, до речі, не Павличко, хоч його й номінували на голову оргкомітету, а наш чернігівський кобзар Василь Нечепа.

Івана Франка ще треба відкривати….
До речі, можу похвалитися — працюючи в музеї- заповіднику М.Коцюбинського, я вніс і свою лепту у відкриття Франка (стаття у «Наукових записках» музею).

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.