Влада Одеси готує до демонтажу пам’ятник Катерині ІІ. Більшість одеситів погодилися з таким рішенням. Це чудова новина. Я дуже задоволена. Отак треба вичавлювати всю цю імперську гидь з України: крок за кроком, пам’ятник за пам’ятником. До речі, перечитую романи Олеся Ульяненка.
Господи, який він був талановитий, справжній самородок. Усі (я теж) писали про його «чорнуху», але ж він бачив, як в’їлася в Україну Росія, особливо в церкву. За правду про церкву Московського патріархату Ульяненкові належить реальна першість в Україні. Недаремно московські попи в ранній українській державі наклали на нього анафему.
Гарно він зобразив цих фарисеїв, що проклинають Захід, але муркають в мобільники і катаються на мерсах, ще й із тонкошиїми келійниками ведуть богословські диспути…
А проголошення Ніколая ІІ святим — яке гротескне у романі «Знак Саваофа! Ульяненко ненавидів російську Україну. Зобразив її нищівно, бо така Україна є порнографічною. Така Україна, а не проза Ульяненка, як визначила ідіотична комісія з етики і моралі — іще одна московська відрижка.
Думаю, Ульяненко би був щасливим бачити народження зовсім нової України, хай народження це страшне. Вмиється Росія кров’ю за всі свої злочини. А проза Ульяненка не така вже «чорнушна», як видається. Хай у ранній його прозі більшою мірою, але й у пізній теж багато поетичного і ліричного. А ця фатальна, чиста й нездійсненна любов, як у Горіка до Нілки чи Лямура до Ілони — пристрасна. «Рафінади хмар» або «бавовна хмар», «срібна луска озера», «янтарні сни» і «кришталеві небеса», і «золотий осінній туман».
Царство небесне Олесеві, авторові 14 романів, письменникові з трансцендентним стилем і релігійним пафосом, що ніколи не був дешевим, мистцеві, який був мотором істинної, а не підставної України в російському варіанті.
Роксана Харчук
